Як росія розширює військові бази біля кордонів НАТО

Нова військова техніка на базі в Калінінграді. Джерело:

10 червня низка медіа нордичних країн опублікувала спільне з естонським виданням розслідування, яке наводить докази того, що росія суттєво нарощує свій військовий потенціал на північному і східному флангах НАТО. Того ж дня російський флот паралельно з навчаннями НАТО в Балтійському морі провів обмежені навчання в регіоні, відпрацьовуючи запуски некерованих ракет, бомбардування та ракетні удари по понад 50 цілях, демонструючи таким чином свою військову присутність. 12 червня Комісія з питань оборони Швеції опублікувала доповідь, в якій попередила, що росія може вдатися до обмежених військових дій проти однієї з країн НАТО в недалекому майбутньому, щоб перевірити єдність Альянсу та його готовність виконувати зобов’язання щодо колективної оборони.

Пояснюємо, як росія готується до можливого протистояння з НАТО, наскільки до нього готові нордичні країни та чому це важливо для України.

Від Печенги до Калінінграда: як Росія нарощує військову присутність біля кордонів НАТО

Згідно з оприлюдненим у медіа розслідуванням,  росія проводить підготовчі роботи у п'яти районах поблизу кордонів НАТО: у Печензі (11 км від Норвегії), Кандалакші (110 км від Фінляндії), Петрозаводську (менше ніж 200 км від Фінляндії), Лузі (145 км від Естонії) та Калінінграді — російському ексклаві між Польщею і Литвою.

Розташування військових баз, про які йде мова. Джерело:

Зокрема, росія вирубує ліси для розширення військової інфраструктури, будує склади, ремонтні майстерні для техніки та казарми, відновлює старі військові бази й створює нові. На особливу увагу заслуговує нова база для залізничної бригади у Печензі, адже для швидкої передислокації військовослужбовців росія, вірогідно, використовуватиме саме залізну дорогу. Залізниця залишається для росії найдешевшим і найефективнішим способом швидкого перекидання військ та техніки на великі відстані. Нові казарми зможуть вмістити до 115 тис. військовослужбовців, з яких 80 тис. (раніше було 20 тис.) на кордоні з Фінляндією.

Найбільшого прогресу в розбудові бази росія досягла в Печензі — районі, в якому чисельність військовослужбовців зросте з 4 тис. до 17 тис. В Кандалакші планують розмістити артилерійську бригаду, яка у разі війни зможе завдавати ударів на значній відстані. Суттєві зміни відбуваються і в Петрозаводську. Якщо раніше там не було постійної військової присутності, то тепер очікується розгортання армійського корпусу чисельністю близько 16 тис. військовослужбовців.

Однак найбільше нашу увагу привернув Калінінград, де  чисельність особового складу має зрости з 3 до 7 тисяч осіб, а кількість військової техніки продовжує збільшуватися. Саме з Калінінграда, як ми писали раніше, може розпочатися операція із захоплення стратегічно важливих островів Ґотланд і Борнгольм. Крім того, Калінінградська область дотична до Сувалкського коридору – вузького простору між Польщею та Литвою, який забезпечує сухопутний зв’язок країн Балтії з рештою НАТО, про важливість якого можна прочитати у цьому матеріалі.

Північний фланг НАТО: ступінь готовності й вразливості

Значним фактором, що обмежує можливість росії напасти на країни НАТО, є війна в Україні. Однак за оцінкою Комісії з питань оборони Швеції Кремль може розпочати обмежені військові дії, якщо вважатиме, що «політичні умови є сприятливими», навіть якщо не матиме явної військової переваги. Щодо здатності росії розпочати повномасштабну війну, то у НАТО є різні оцінки.

Оцінка років, які знадобляться росії для підготовки до наступної війни, підготовлена Норвезьким суспільним мовником. Джерело:

Попри масштаби запланованого росією нарощування військової присутності, оцінка безпекової ситуації залежить не лише від намірів москви, а й від того, наскільки готовими до можливого нападу є самі країни регіону. 

У Фінляндії, якій потенційне нарощування російських військ на кордоні загрожує найбільше, влада відреагувала стримано. Міністр оборони Антті Гяккянен заявив, що йому відомо про дії росії та що фінам немає про що турбуватися, а президент Александр Стубб зазначив, що не вірить у напад росії, доки триває війна в Україні. Однак такі заяви радше свідчать про прагнення уникнути зайвого занепокоєння в суспільстві, ніж про недооцінку загрози. Так у Фінляндії, по всій країні збудовано бомбосховища, армія готується до війни дронів, ведеться активна співпраця з Україною в галузі ОПК.

Крім того, минулого року Фінляндія вийшла з Оттавської конвенції про невикористання протипіхотних мін, а 17 червня парламент ухвалив зміни до законодавства, які уможливлюють початок перемовин щодо поширення на країну французької ядерної парасольки. Також 8 червня було оголошено про створення у Фінляндії бази Передових сухопутних військ НАТО (FLF Finland), куди Швеція вже погодилася⁠ направити до 1200 військовослужбовців. Крім того, 17 червня Фінляндія уклала⁠ зі Швецією угоду, яка дозволяє поліцейським обох країн діяти у прикордонних районах одна одної без окремого запиту у разі серйозної загрози життю та здоров’ю людей. Хоча угода насамперед спрямована на реагування на надзвичайні ситуації в прикордонних районах, вона може мати значення і в разі воєнної кризи. Зокрема, якщо напад на Фінляндію спричинить евакуацію частини цивільного населення до Швеції, як це вже було під час Зимової війни (1939-1940 рр.) та Війни продовження (1941-1944 рр.), участь правоохоронців обох країн може полегшити координацію цього процесу.

Водночас, Фінляндія досі залишається вразливою до атак дронів, а в разі війни росія точно їх використовуватиме у великій кількості.

Швеція, яка не має суходільного кордону з росією, з 2015 року готується до можливого зіткнення з росією, поступово збільшуючи витрати на оборону, посилюючи власний ОПК, посилюючи злагодженість військ з союзниками, а також готуючи запаси зерна та медикаментів, гостро необхідних у разі війни. Крім того, країна активно вивчає досвід України в протистоянні росії, а  її ОПК вже пропонує недорогі, але ефективні рішення.

Водночас, за оцінкою Комісії з питань оборони Швеції, підготовку необхідно прискорювати, оскільки росія надалі нарощуватиме ескалацію, зокрема через гібридні атаки, тоді як у разі конвенційної війни з росією Європі доведеться переважно покладатися на власні сили. Крім того, Швеція досі не вийшла з Оттавської конвенції і не має такої розгалуженої мережі стаціонарних бомбосховищ, як у Фінляндії. Ознакою посилення гібридної війни з боку росії можна вважати нещодавні підльоти російських винищувачів до шведського кордону, на що Швеція відповіла підйомом власних. 

У випадку Данії влада діє подібно до Фінляндії: стримано реагуючи на загрози, готується до можливого зіткнення, зокрема через співпрацю з Україною, а також через підготовку реформи призову і військової служби.

Однак, в питанні потенційної оборони Данія також стикатиметься зі складнощами. По-перше, материкова Данія відносно невелика, через що критично залежатиме від допомоги союзників по НАТО, якщо доведеться, наприклад, захищати Борнгольм, або якийсь інший з її островів. По-друге: Дональд Трамп досі не відмовився від зазіхань на Гренландію, що вимагає від Данії розпорошення й так обмежених ресурсів для захисту власного суверенітету. По-третє: Данія вже понад десятиліття стикається з проблемою браку кадрів на флоті. Хоча зараз ВМС намагається повернути кадри, які звільнились, – немає гарантії, що їм це вдасться. Крім того, як і Фінляндія, Данія вразлива до атак дронів.

Норвегія, усвідомлюючи загрози, за останні декілька років уклала низку двосторонніх безпекових угод з союзниками, а також активно співпрацює з Україною в галузі ОПК.

Водночас проблемою Норвегії залишається обмежена кількість військовослужбовців. Так, якщо у Печензі росія планує розмістити 17 тис. солдатів, то з норвезького боку кордону наразі наявні 800 військовослужбовців, які є частиною бригади чисельністю 1500 осіб. Збільшення чисельності бригади до 3000–5000 триватиме аж до 2033 року, а нові бригади будуть створені ще пізніше. Головнокомандувач ЗС Норвегії Ейрік Крістоферссен визнає, що за темпом Норвегія програє росії. Крім того, Норвегія не має достатньої кількості стаціонарних бомбосховищ.

Вірогідність вторгнення росії до нордичних країн

На нашу думку, повномасштабний напад росії на нордичні країни наразі виглядає малоймовірним, оскільки вона залишається суттєво залученою у війну проти України, яка поглинає значну частину її військових і матеріальних ресурсів. Попри нинішні сприятливі для росії умови, зокрема зниження залученості США до оборони Європи та недостатню готовність нордичних країн, активне будівництво нових баз і розширення військової присутності свідчать, що росія також не є повністю готовою до прямого протистояння з НАТО.

Водночас, можна очікувати суттєвого збільшення гібридних атак на нордичні країни і країни Балтії, зокрема військових провокацій з боку росії. Наприклад росія може атакувати дронами оборонне виробництво України на їх території, позиціонуючи це як атаку не на країну НАТО, а на об’єкт українського ОПК, перевіряючи готовність союзників до колективної відповіді в умовах навмисно створеної правової та політичної неоднозначності. Крім того, не можна виключати нападу на нордичні країни або країни Балтії протягом короткого часу після завершення російсько-української війни.

Чому це важливо для України

Усвідомлення нордичними країнами загроз з боку росії має кілька наслідків. По-перше, вони посилюють підтримку України, розглядаючи її як інструмент виснаження росії та відтермінування потенційної агресії проти себе. По-друге, зростає інтерес до українського бойового досвіду та військових технологій, які ефективно застосовуються у війні з росією. По-третє, в умовах загрози країни стимулюють розвиток власного ОПК, а розширення виробництва збільшує їхні можливості щодо подальшої підтримки України.

Стримана ж реакція не дозволяє скептичним до допомоги Україні партіям нарощувати вплив, залякуючи потенційних виборців.

Висновок

Російське нарощування військової присутності поблизу кордонів НАТО свідчить про те, що північний напрямок дедалі більше набуває для Кремля стратегічного значення. Після завершення війни проти України саме Північна Європа може стати одним із ключових регіонів протистояння між росією та НАТО. Водночас для росії головною проблемою сьогодні залишається нестача можливостей, тоді як для нордичних країн — нестача часу. Кремль ще не готовий до прямого зіткнення з НАТО, а країни регіону ще не завершили підготовку до потенційного конфлікту. Це створює вікно можливостей, яке сторони намагаються використати для посилення власних позицій.