Альтернатива для безпеки: спротив проросійських сил політиці “Zeitenwende”

Німецький уряд в межах політики “Zeitenwende”, “поворотного моменту”, впроваджує програму активного переозброєння з метою побудови хребта оборони Європи в умовах загрози з боку росії, яка, за думкою німецької влади, не задовольниться Україною. Ця політика  передбачає  модернізацію Збройних Сил, збільшення фінансування оборонного сектору, а також значний перегляд місця Німеччини в колективній безпеці ЄС.

Враховуючи, що мілітаризація залишається гострою темою для Німеччини та небажання громадян захищати власну країну у випадку нападу, радикальні проросійські сили грають в популізм на цьому тлі та пропонують свої альтернативи щодо безпеки держави, які підривають  її обороноздатність. 

Аналізуємо дискусії різних німецьких політичних сил щодо політики Zeitenwende. 

Розвиток політики поворотного моменту

У парламенті 27 лютого 2022 року Олаф Шольц виголосив промову під назвою “Zeitenwende”. Канцлер ствердив, що росія руйнує європейський порядок безпеки, й закликав німців захищати “період щастя”, складений після об’єднання Німеччини. Так був закладений курс Zeitenwende, який мав на меті переглянути оборонну стратегію держави, модернізувати військові сили та змінити суспільну думку в Німеччині щодо ролі держави у колективній обороні Європи в бік активнішої позиції та лідерства.

Однією із перших значних дій стало ухвалення у червні 2022 року спеціального фонду розміром 100 мільярдів євро, орієнтованого на оборонні закупівлі. Примітно, що такий крок вимагав більшості у дві третини голосів у Бундестазі для подолання «боргового гальма» — закріпленого в Конституції механізму контролю за видатками, який обмежує державний борг на рівні 0,35% ВВП. Щоб ухвалити фонд, коаліція заручилася підтримкою тодішньої найбільшої опозиційної сили — об’єднання Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзів (ХДС/ХСС), яке також виступало за збільшення оборонних видатків.

Нове керівництво Міноборони

Визначним у впровадженні курсу Zeitenwende стала зміна керівництва Міністерства оборони на фоні критики. ЗМІ звинувачували попередню очільницю відомства в нерішучості та нездатності здійснювати модернізацію армії. “У середовищі нових загроз та геополітичних змін зараз надзвичайно важливо зробити Збройні сили Німеччини здатними до стримування та готовими до оборони”, – заявляв президент Штайнмаєр у промові, що передувала присязі нового міністра, Бориса Пісторіуса, на початку 2023 року.

Саме Пісторіус, перебуваючи в уряді, став активно просувати реформістські ініціативи щодо покращення збройних сил. Публічно визнаючи бюрократичне навантаження в Бундесвері, через яке закупівлі, розробки й дослідження ускладнювалися й затягувалися, міністр оголосив про реформи, що мали полегшити цей тиск.  

Пізніше уряд запровадив Стратегію національної безпеки із акцентом на політиці стримування, де росію прямо названо «найбільш значною загрозою миру та безпеці в євроатлантичному регіоні». Посилилася відповідна риторика: у жовтні 2023 року Пісторіус заявляв, що Німеччина повинна стати основою колективної оборони Європи. Відтоді стали активніше здійснюватися оборонні закупівлі, найбільші в історії – 47 мільярдів євро. Тоді було здійснено 55 проєктів замовлень на патрульні літаки, системи ППО та ПРО, гелікоптери й броньовані БМП.

У березні 2025 року парламент ухвалив поправку, що звільняє  державні оборонні витрати розміром понад 1% ВВП від дії боргового гальма і відкриває шлях до широких державних інвестицій у сферу. Це відбулося попри протест радикальної опозиції, що на той час заволоділа блокувальною меншістю – мова про це піде далі. За нового уряду було задекларовано публічний курс на створення найсильнішої армії Європи. Це мало й практичний вимір у збільшенні оборонних витрат. Так, у 2025 році вони становили до 2,4% ВВП, а у бюджеті на 2026 рік передбачено виділення 2,8% ВВП — 108 мільярдів євро, що є найвищим показником з часу завершення холодної війни.

Проблеми зі строковою службою

Від 2024 року активно обговорюють  реформу військової служби. Добровільний військовий обов’язок, діючий від 2011 року, вилився в кадровий дефіцит Бундесверу: понад 20% посад для рядового складу та військовослужбовців лишалися вакантними. Одним із проявів цієї проблеми в Збройних силах Німеччини стало зростання у 2025 році на 72% кількості відмов від військової служби з мотивів переконань порівняно з 2024 роком.

Щоби поповнити Збройні сили, міністр оборони пропонував частково поновити обов’язковий призов. Це спричинило політичні дебати, тому ухвалення реформи відбулося лише наприкінці минулого року. Добровільність військової служби збереглася, водночас були введені обов’язкові для чоловіків анкети для оцінки придатності до служби. Після їх проходження тим, хто виявив цікавість та є придатним, пропонується служба, однак вони все ще можуть відмовитися.

Простір для популізму

На цьому тлі теми зовнішньої політики, хоч вони й належать до федеральної компетенції, стали домінувати в дебатах під час регіональних виборів восени 2024 року в Саксонії, Тюрінгії та Бранденбурзі. За їхніми результатами, свого історичного максимуму досягла праворадикальна партія «Альтернатива для Німеччини» (Alternative für Deutschland, AfD), а до місцевих парламентів увійшла ліворадикальна «Альянс Сари Вагенкнехт» (Bündnis Sahra Wagenknecht, BSW). Ці партії отримали достатньо голосів, щоб конкурувати з центристами — ХДС та Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН)  — за формування місцевих урядів. Уникнути цього вдалося завдяки політичній практиці «вогняної стіни» (Brandmauer). Вона передбачає ізоляцію крайніх партій з боку традиційних сил — тих самих ХДС та СДПН, включно з неведенням із радикалами перемовин про створення коаліцій.

Тим не менш, успіх радикальних сил потребує пояснення. Згідно з опитуваннями, 75% респондентів у країні загалом вважають росію загрозою миру, тоді як у Східній Німеччині такої думки дотримуються лише 53% опитаних. Ця розбіжність відсилає нас до «східного фактора» та його прояву – інституційної недовіри, притаманної населенню колишньої Німецької Демократичної Республіки. 

Через свою недовіру до курсу держави, громадяни в цьому регіоні віднайшли власне бачення в програмах опозиційних політиків. Питання безпеки стало точкою впливу на громади Східної Німеччини, і популістські сили тим скористалися, значно підвищивши свою підтримку. Зокрема, лідерка BSW зманіпулювала, подаючи місцеві вибори як «референдум про війну та мир». Насправді їхній вплив на формування зовнішньої політики федеральної держави є обмеженим: федеральні землі лише делегують представників до Бундесрату, який ухвалює або відхиляє закони, коли ті стосуються повноважень земель.

Ці радикальні партії також висловлювали окрему позицію щодо санкцій проти росії, подаючи їх як шкідливі для німецької економіки, оскільки вони провокують зростання інфляції та цін на енергоносії. В риториці «Альтернативи» і BSW санкції проти росії подавалися як зрада інтересів і потреб громадян; так формувалася і антимілітаристська позиція радикалів. «Німеччина повинна враховувати власні інтереси», – заявляв співголова AfD Тіно Хрупалла, критикуючи вплив санкцій.

Подібні спекуляції на суспільних страхах разом із критикою імміграції стали однією з причин зростання підтримки AfD, що вилилося у 152 місця в Бундестазі після виборів у лютому 2025 року – ще один історичний максимум для партії (попередній результат у 2021 році становив 83 мандати). Крім того, 64 місця в парламенті здобула інша антимілітаристська сила – ліворадикальна «Ліві» (Die Linke). Це відбулося попри очікування, що через розкол із BSW вона не подолає виборчий бар’єр. 

Радикали відверто грають на уявленнях німців про їхнє місце в європейській безпеці, щоби покращувати свої рейтинги. Шок, сформований власними злодіяннями та приниженням після Другої світової війни, для німців став самоцензурою – вони не говорили про свої жертви масово, а каяття стало важливою частиною політики. Ці представлення існують в німецькому суспільстві й досі, і саме їм Zeitenwende – політика “поворотного моменту” – створює противагу й змінює роль Німеччини в колективній безпеці Європи.

Альтернатива для безпеки Німеччини

Радикальні опозиційні партії, хоч і ідеологічно протиставлені, фактично сформували «анти-Zeitenwende» групу в Бундестазі. Її чисельність є достатньою для блокування рішень, що стосуються змін до Конституції – 216 депутатів із 210 необхідних. Попри значну відмінність у поглядах, AfD та Die Linke зберігають певну єдність щодо критики урядової оборонної політики, применшуючи та делегітимізуючи загрозу з боку росії, про яку також каже поточний уряд Німеччини. Це підриває стійкість офіційного безпекового курсу Німеччини в парламенті, особливо в тих випадках, коли уряду довелося б знову вдатися до конституційних змін, зокрема до механізму боргового гальма.

Такий поділ сил у парламенті формує і загальний політичний тиск. Саме тому в березні 2025 року сили ХДС/ХСС у домовленості зі СДПН та “Союз 90/Зелені” (Bündnis 90/Die Grünen) стали форсовано просувати створення спецфонду на 500 мільярдів євро та звільнення оборонних витрат, які перевищують 1% ВВП від боргового гальма.

Ухвалення такої ініціативи відбулося за один тиждень до початку роботи нового складу парламенту, коли радикальні сили уже мали б блокуючу меншість. Очільниця AfD тоді порівняла такі дії з фальсифікацією виборів і подала відповідний позов до суду. Це набуло і реакції суспільства: зростання занепокоєння загрозою війни при низькому сприйнятті мілітарної риторики переросло в збільшення підтримки критиків урядового курсу – Die Linke та AfD. Остання відтоді стала конкурувати з ХДС/ХСС за першість у довірі громадян. Така тенденція зберігалася до кінця 2025 року, попри визнання «Альтернативи» правоекстремістською з боку Федерального відомства із захисту Конституції та попри звинувачення членами Бундестагу під час парламентських дискусій депутатів AfD у керованості Кремлем.

Показовими щодо політичного клімату стали заворушення навколо ухвалення Бундестагом закону про військову службу, згаданого раніше. Реформа, що передбачала надходження 18-річним німцям анкет для відбору на військову службу від 1 січня 2026 року, викликала критику з боку анти-Zeitenwende сил у парламенті. AfD та Die Linke виступили проти ухвалення такого закону, подекуди закликавши молодь протестувати. Проліві медіа повідомляли про участь близько 55 тисяч мітингувальників по всій країні. Визначальною тут стала підтримка саме цих партій молоддю, що знайшло своє відображення й під час лютневих виборів 2025 року до Бундестагу: тоді «Лівих» і «Альтернативу» підтримали відповідно 25% та 21% осіб віком від 18 до 24 років.

Примітно, що на фоні такої дискусії підтримка AfD зросла й на заході Німеччини. На муніципальних виборах у Північній Рейн-Вестфалії восени 2025 року – найнаселенішій федеральній землі, “вотчині” ХДС – партія зуміла потроїти свою підтримку, досягнувши 16,5% порівняно з 2020 роком. Така тенденція неминуче посилюватиме тиск праворадикальних антимілітаристських сил на уряд, зокрема щодо безпекової політики.

Як ця ситуація впливає на Україну

Таке гостре політичне становище навколо оборонної політики Німеччини є важливим і для України. Після вступу Дональда Трампа на посаду президента США у 2025 році Білий дім став наголошувати на новому акценті своєї оборонної політики – захисті Західної півкулі. Роль Європи у баченні США власної безпеки поступово зменшується, що відображено в Стратегії національної безпеки, опублікованій Білим домом у листопаді 2025 року, та підтверджено Стратегією національної оборони Пентагону від січня цього року.

В умовах триваючої російсько-української війни європейські держави змушені самостійно посилювати власні оборонні спроможності. Вирішальну роль у цьому відіграють найбільш економічно та військово потужні країни Європи, передусім Німеччина – третя економіка світу. Політичні сили, які виступають проти мілітаризації, модернізації Збройних сил і санкційної політики щодо росії, підривають здатність Європи до колективної оборони, що має безпосередні наслідки для безпеки України.

Висновки

Таким чином, Німеччина продовжує оборонну трансформацію в рамках курсу Zeitenwende. Держава, керуючись загрозою війни в Європі, перейшла до проактивного етапу формування оборонної політики з декларацією про те, щоб зробити власну армію першою в регіоні. Цьому відповідають бюджетні рішення та масштабні замовлення озброєнь, а також публічна риторика й реформи, спрямовані на модернізацію військової служби та зменшення бюрократичного навантаження, що ускладнює модернізацію Бундесверу.

Радикальні та опозиційні сили обернули системність у дотриманні урядом обраного оборонного курсу на можливості для збільшення власної підтримки. Визнання AfD екстремістською, критика сторонами безпекового курсу один одного й низка проблемних питань формують гостру внутрішньополітичну конкуренцію, яка заважає дотриманню проактивного оборонного курсу. 

Соціологічні опитування демонструють зростання електоральної підтримки радикальних сил. За такої конфігурації переважно молодіжні протести постають “пробою пера” для “Альтернативи” й “Лівих” у зборах мітингів уздовж усієї країни. Вказані партії виростають, граючи на соціальних тривогах, а їх подальші успіхи посилюватимуть можливості для політичного тиску і перешкоджатимуть реалізації курсу Zeitenwende. 

Це ставить урядові політичні сили, які потребують збереження довіри громадян, перед вибором: слідувати електоральним мотивам щодо оборонної політики та йти на поступки радикальній опозиції, що неминуче шкодитиме національній безпеці, або ж дотримуватися нинішнього безпекового курсу. Таким чином, подальше збереження політики Zeitenwende залежить від здатності привладних сил конкурувати за навернення суспільства на свій бік через розробку правильної формули для опису змін, що насуваються на Німеччину.