Найбільш рішуча з коаліції рішучих? Чи зможе Велика Британія гарантувати безпеку України?

Президент Володимир Зеленський зустрівся з ексначальником Штабу оборони Великої Британії адміралом Ентоні Радакіном, та новим головою штабу оборони Річардом Найтоном, 26 серпня 2025 рік. Джерело: Офіс президента України

Велика Британія є ключовим партнером України ще з 2014 року, коли Росія розпочала своє вторгнення. Військова та дипломатична підтримка Лондона часто була більш рішучою та сміливою, порівняно з іншими країнами. А після початку другого президентства Трампа, який послабив підтримку для України, Британія перейняла лідерство в координації надання допомоги для Києва. Зрештою, Сполучене Королівство є основним драйвером так званої “коаліції рішучих” – об’єднання країн, які можуть взяти на себе зобов’язання для підтримки безпеки України після війни.

Проте чи вистачить Великій Британії рішучості не просто допомагати Україні, а й прямо гарантувати її безпеку після війни?

Роль Британії в “коаліції рішучих”

Група країн під назвою “Coalition of the Willing”, які взяли на себе зобов’язання підтримувати Україну у війні з Росією, була офіційно створена 2 березня 2025 року саме з ініціативи прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера під час саміту в Лондоні. Термін “coalition of the willing” є усталеним у міжнародних відносинах та означає тимчасове міжнародне партнерство, створене для досягнення певної мети, як правило, військового або політичного характеру.Саміт лідерів європейських держав та ЄС у Лондоні, 2 березня 2025 року. NTB/Javad Parsa/via REUTERS

В українському просторі використовуються два переклади цього поняття – “коаліція рішучих” та “коаліція охочих” – що викликає плутанину. Як зазначає Альона Гетьманчук, новопризначена глава Місії України при НАТО, “коаліцією охочих” називають самі себе її драйвери Британія та Франція, а також запрошені ними інші учасники відповідних зустрічей, згідно з усталеною в міжнародних відносинах термінологією. Лідери “коаліції охочих” відрізняються від “коаліції рішучих” передусім тим, що називають себе “коаліцією охочих” та прагнуть залучити ширше коло учасників, ніж потрібно для швидких і рішучих дій.

На думку Альони Гетьманчук, в українському випадку йдеться більше, ніж про класичну “коаліцію охочих”. Це коаліція, яка може робити значно більше і рухатись значно швидше, ніж G7, ЄС та НАТО, ігноруючи “червоні лінії” Путіна. “Для таких кроків потрібно не просто мати бажання підтримати України, але й продемонструвати відповідний рівень рішучості. Оскільки найбільш рішучим та найамбітнішим кроком на той час виглядала сама можливість відправки військ цих країн до України, дуже швидко коаліція рішучих у багатьох звелась до асоціації з країнами, котрі готові це зробити”, – пише Гетьманчук. Саме тому у цій статті ми будемо надавати перевагу перекладу “коаліція рішучих”.

10 квітня 2025 року на першій зустрічі міністрів оборони країн-членів в рамках “коаліції рішучих” були озвучені чотири ключові цілі обʼєднання міністром оборони Великої Британії Джоном Гілі: забезпечення безпечного неба, безпечного моря, миру на суші та підтримку Збройних Сил України як головного фактора стримування російської агресії у вигляді надання всебічної допомоги Україні. Те, що такі заяви пролунали з боку Лондона говорить про те, що за активним розвитком “коаліції рішучих” стоять саме британці.

Джон Гілі також озвучив і способи реалізації цілей коаліції: можливість розгортання міжнародних сил безпеки на території України, підтримка України на переговорному процесі, відправка миротворчого контингенту країн-членів коаліції тощо.

Британія часто організовувала саміти “коаліції рішучих” у себе в країні, а також у форматі онлайн-зустрічей, на яких збираються не лише лідери держав-членів коаліції, а й різні члени урядів цих країн (здебільшого міністри оборони й міністри закордонних справ). А зустріч “коаліції рішучих” 10 липня 2025 року хоч і пройшла у Римі, але в ній головувала саме Британія, яка виступала там організатором.

Лондон намагається залучити більше країн до “коаліції рішучих” – особливо США, які намагаються відгородитися від європейських проблем. Так, на тій же зустрічі коаліції у Римі уперше зʼявились американські представники – спецпредставник Дональда Трампа Кіт Келлог та сенатори Ліндсі Грем і Річард Блюменталь, які є найбільш проукраїнськими американськими політиками. Сам Трамп долучався до телефонної розмови країн “коаліції рішучих”, які збиралися у Парижі 4 вересня.

Як бачимо, Британія відіграє лідерську та організаційну роль в “коаліції рішучих”, але при цьому також виконує свої зобов’язання перед Україною, згідно з цілями коаліції.  Це здебільшого стосується надання Києву фінансової та військової підтримки, а також потенційної відправки військового контингенту в Україну. Так, на початку створення коаліції Стармер оголосив про угоду з Україною, в рамках якої Лондон мав профінансувати Києву закупівлю понад 5000 ракет ППО сумою в 1,6 млрд фунтів стерлінгів. Інше важливе зобовʼязання, яке виконала Британія, але разом з іншими європейськими урядами, – це постачання Україні далекобійних ракет, про оголошення чого стало відомо після саміту 4 вересня.

Британські військові в Україні

Найбільш суперечливе питання, яке періодично обговорюється всередині “коаліції рішучих”, стосується відправки військового контингенту до України. Ще у лютому 2025 року Стармер підтвердив можливість відправки британських військ. В результаті це питання переросло в окрему велику політичну дискусію, в якій все більше сторін погоджувались з твердженням, що присутність іноземного військового контингенту в Україні буде надійною гарантією безпеки.

Так, 10 липня 2025 року міністр оборони Джон Гілі знову підтвердив про готовність Великої Британії розгорнути війська в Україні. Він додав, що разом із французькими та іншими солдатами кількість військовослужбовців на території України складе приблизно 50 000 осіб, а США будуть готові підтримати цей план.

20 серпня 2025 року, після зустрічі європейських лідерів та президента США Дональда Трампа у Вашингтоні, начальник Генерального штабу оборони адмірал Тоні Радакін дав більше деталей щодо ідеї військового контингенту. Він виклав основні труднощі, які, на його думку, можуть змусити уряд країни навіть відмовитися від цієї ідеї. По-перше, він заявив, що Британія буде готова лише надіслати війська в тилові райони для захисту критичної інфраструктури, тренування українських бійців та моніторингу за безпекою в країні. На думку Радакіна, іноземні військові на передовій стануть прямою мішенню для Росії, яка може таким чином підвищити градус ескалації та спровокувати Захід на реакцію.

По-друге, іншою причиною для затримок прийняття такого рішення, за словами Радакіна, є позиція США. А якщо точніше – пошук консенсусу зі Сполученими Штатами щодо відправлення військових до України або їхнього оснащення. Після зустрічі у Вашингтоні 18 серпня Трамп відмовився надсилати миротворців до України, але, схоже, готовий надати військово-повітряну підтримку для європейського контингенту.

Очевидно, прийняття рішення щодо розміщення військового контингенту буде складним (або навіть неможливим), а його результат – недостатнім для безпеки України через ряд передусім політичних обмежень.

Військово-промислова співпраця

Якщо перспектива відправки британських військових в Україну є туманною, то зобов’язання щодо виробництва зброї для України є значно реалістичними через менші ризики. Британія вже є однією з тих країн, які найбільше вкладаються в українську оборонну промисловість.

Першою великою і масштабною угодою став оборонний пакт, підписаний між Британією та Україною 8 квітня 2024 року. Цей договір був першим кроком у реалізації відповідних положень Угоди про співробітництво у сфері безпеки, підписаної між країнами на початку року, які передбачали, зокрема, сприяння оборонно-промисловій співпраці, спільному виробництву та трансферу технологій. Ця угода була новаторською у зміцненні відносин між Лондоном і Києвом, оскільки Україна могла не лише імпортувати зброю, а й створювати внутрішнє виробництво зброї за рахунок підтримки та інвестицій з боку західних компаній.

Важливою є угода щодо спільного виробництва дронів британськими компаніями, яка була підписана 24 червня 2025 року. Згідно з угодою, виробництво дронів триватиме протягом наступних трьох років. Лондон фінансуватиме закупівлю широкого спектру українських моделей безпілотників, які будуть спільно вироблятися у Британії, після чого усі вироблені дрони направлятимуться на потреби Збройних Сил України. Після закінчення війни вироблені безпілотники будуть розподілятись між Великою Британією та Україною. Також, згідно з угодою, Україна передаватиме дані з фронту про роботу та ефективність дронів.

Загалом таких різних оборонно-промислових угод щодо виробництва зброї в Україні дуже багато. Однак інше питання полягає в тому, чи будуть готові британці так само завзято допомагати Україні у виробництві зброї після закінчення війни? Різні обмеження можуть вплинути на послаблення військово-оборонної співпраці – зокрема, потенційний прихід до влади партії Reform UK, яка не є прихильною до України.

Але поки що тривожних ознак щодо послаблення військово-промислової співпраці немає. Тим більше, 16 січня 2025 року Зеленський та Стармер підписали угоду про 100-річне партнерство України та Британії. Верховна Рада України ратифікувала угоду 18 серпня, хоча британський парламент ще не зробив цього. Зокрема, у питанні оборонно-промислового співробітництва угода передбачає швидке, інноваційне та стале виробництво зброї та боєприпасів, надання щорічної військової допомоги Україні у розмірі не менше 3 млрд фунтів на рік та визначення спільних військових потреб (до яких входить і питання розгортання військових баз та підтримка оборонної інфраструктури на території України).Прем’єр-міністр Кір Стармер та президент Володимир Зеленський після підписання Угоди про сторічне партнерство, 16 січня 2025 року. Джерело: Офіс Президента України

Перешкоди та суспільна думка

Розібравши декілька прикладів безпекових зобов’язань та потенційних гарантій безпеки, які Україна може отримати від Великої Британії після війни, виникає ключове питання – а чи зможе Лондон їх реалізувати? Є ряд обмежень, які можуть перешкоджати цьому.

1. Політичні перешкоди

По-перше, політична ситуація у Великій Британії є напруженою через економічні та міграційні питання. Якщо на хвилі суспільного невдоволення правопопулістська партія Reform UK здобуде владу, то дуже вірогідно, що потенційна роль Британії в українській моделі безпеки зменшиться, що загалом похитне “коаліцію рішучих”. Загалом участь у коаліції тримається на нестійкому ситуативному консенсусі, який може легко похитнутися у разі зміни влади в одній або декількох країнах-учасницях.

Самі британці мають суперечливі погляди щодо відправки своїх військовослужбовців до України. За даними соціологічного опитування Ipsos (15 вересня 2025 року), 41% британців підтримують таке рішення, хоча у березні цього року таких було 52% (опитування YouGov). Хоча загалом 55% британців підтримують, що Сполучене Королівство має дати Україні гарантії безпеки, подібні до гарантій НАТО.Два з п’яти британців продовжують підтримувати відправку британських миротворчих сил в Україну після угоди про завершення війни. Джерело: Ipsos

Друга проблема полягає в участі США, яку потребує “коаліція рішучих”. Підтримка США буде необхідною, навіть якщо Вашингтон відмовиться надати свої війська. Це включає допомогу в плануванні місії, логістиці, розвідці і наданні додаткової зброї. Наприклад, ще 20 березня міністр збройних сил Люк Поллард заявив, що Британія не відправить миротворців в Україну без підтримки США. Малоймовірно, що Британія стала більш рішучою у цьому питанні, хоча Трамп, вірогідно, все-таки може бути готовий обмежено залучати США в цю історію.

2. Військові перешкоди

Спроможність Великої Британії щодо надання Україні гарантій безпеки впирається у проблеми скорочення збройних сил та у потребу збільшення оборонних витрат.

Станом на 1 квітня 2025 року загальна чисельність постійного складу збройних сил Великої Британії (підготовлених і непідготовлених) становила близько 147 300 військовослужбовців. Всі три види Збройних Сил не досягають своїх цільових показників: Сухопутні війська менші за цільовий рівень на 3%, Військово-морські сили та Корпус морської піхоти – на 8%, а Військово-повітряні сили – на 13%. Загалом, чисельність Збройних сил Великої Британії була на 8590 осіб (6%) нижчою за заплановану. У 2024/25 році загальна чисельність особового складу зменшилася: на 1140 осіб більше залишило службу, ніж приєдналося до неї. А попереднього року чисте скорочення становило 4430 осіб. Міністерство оборони заявило, що стикається з “кадровою кризою” через постійні проблеми з набором та утриманням персоналу. Ключове питання: чи зможе Велика Британія відправити в Україну військових, яких їй самій не вистачає? І це крім того, що Британія, як і будь-яка інша європейська країна, потребує переозброєння.

У лютому 2025 року аналітичний центр UK in a Changing Europe констатував, що Велика Британія є “непідготовленою до тривалого конфлікту”, попри те, що з 2014-го по 2023 рік країна стабільно витрачала трохи більше ніж 2,1% ВВП на оборону, маючи шостий військовий бюджет у світі (£53,9 млрд у 2023/24). У лютому прем’єр-міністр Кір Стармер оголосив про збільшення оборонних витрат Британії до 2,5% ВВП до 2027 року та до 3% протягом каденції наступного парламенту.Збройні сили Великої Британії: чисельність особового складу на повній службі (підготовленого та непідготовленого) станом на 1 квітня (у тисячах). Джерело: House of Commons Library

3. Фінансові перешкоди

Велика Британія переживає серйозну фіскальну кризу, що може обмежити рівень підтримки для України у майбутньому. У фінансовому році 2024/25 дефіцит бюджету Великої Британії становив £148-152 млрд (5,3% ВВП), що на £20,7 млрд більше, ніж у попередньому році. А у цьому році ситуація є ще гіршою. У червні 2025 року Великобританія позичила £20,7 млрд, що стало другим найвищим показником для червня з моменту початку ведення щомісячних записів у 1993 році. Державний борг досяг 95,8-96,3% ВВП станом на середину 2025 року – це найвищий рівень з початку 1960-х років.

Зрештою, навіть перебуваючи у борговій ямі, Велика Британія допомагає Україні, що свідчить про її неймовірну відданість безпеці нашої країни. Проте будь-які проблеми у країні, яка є нашим найбільшим союзником, не на користь України. Нинішні політичні, військові та фінансові проблеми у Великій Британії, попри наявність відносно стійкого консенсусу серед британців щодо необхідності підтримувати Україну, можуть обмежити роль Лондона в українській безпековій моделі. Своєю чергою, недостатнє стримування збільшить ймовірність чергового вторгнення Росії – і не лише в Україну.

Британія має продовжувати фінансувати українську оборону та відправляти Україні зброю. Британія має продовжувати співпрацю з Україною у оборонно-промисловому секторі. Британія має продовжувати бути лідером у формуванні безпекової інфраструктури в Україні та об’єднувати інші країни світу, які готові брати участь у цьому. Британія має знайти в собі стільки рішучості, скільки потрібно,  щоб гарантувати безпеку України.

Аналітичний матеріал підготував Матвій Сухачов, оглядач британської політики спеціально для Resurgam