Міграційна криза розгойдує Британію. Як це вплине на підтримку України?

Акція переросла в сутички на вулиці Вайтголл. Фото: Getty Images

Осінь 2025 року у Великій Британії почалася з одного з наймасштабніших протестів в історії країни на тлі загострення соціальної кризи, повʼязаної з міграцією.

13 вересня під гаслами “Unite the Kingdom” (Обʼєднаймо королівство) у Лондоні відбувся бурхливий протест, який зібрав понад 110 тисяч учасників і супроводжувався сутичками з поліцією. Демонстранти вимагали жорсткішого контролю над кордонами, зменшення міграційних потоків та зміни політики уряду Кіра Стармера, звинувачуючи його в “зраді інтересів нації”. На противагу цьому протесту, у іншій частині Лондона, за повідомленнями ВВС, зібралося близко 5 тисяч протестувальників на так званий “Марш проти фашизму”.

Протести у Лондоні остаточно викрили серйозну поляризованість британського суспільства, що до цього моменту не виходила за межі парламентських дебатів, приватних скандалів, соціальних опитувань чи телевізійних ток-шоу. Питання міграції, що протягом останнього десятиліття посідало одне з провідних місць у політичних дискусіях, тепер вийшло на вулиці, перетворившись на серйозний виклик внутрішній стабільності держави. Протести демонструють глибокий суспільний розкол, де міграція вже не є суто соціальною чи економічною темою, а й маркером національної ідентичності.

Сполучене Королівство є одним з провідних союзників Києва у війні з Росією – постачає сучасну зброю, надає фінансову допомогу та виступає ключовим адвокатом України на міжнародній арені. Тому питання: як внутрішня нестабільність може вплинути на зовнішню політику Великої Британії?

Причини та особливості протестів

Вересневі протести навколо міграційного питання стали не просто кульмінацією невдоволення, але й проявом нових особливостей протестного руху, який набув гібридного характеру. Витоки цього руху слід шукати не лише в поточних політичних рішеннях, але й в довгострокових соціальних та ідентичністних проблемах.

Невдоволення, що вилилося у протести, має глибоко демографічну та фіскальну основу, що повʼязана напряму з невиконаними обіцянками Брекзиту. Попри заяви щодо “повернення контролю над кордонами”, чиста міграція до Великої Британії, згідно даним Migration Observatory, у 2024 році склала 431 000 осіб, що значно перевищує до-Брекзитські показники. Це досить сильно посилює гостре відчуття “зради еліт”.

Імміграція до Великобританії з країн, що не входять до ЄС, за причинами (2019-2024 рр.). Гуманітарні причини включають прибуття за спеціальними маршрутами для українців та осіб, які мають статус британських громадян Гонконгу (за кордоном), а також інші невеликі гуманітарні маршрути

Цей потік отримав кардинально інший вигляд: рушійної силою міграції стала неєвропейська міграція (69% якої припадало на роботу та навчання) з домінуванням громадян Індії, Пакистану, Нігерії та Китаю. Цей демографічний зсув (зокрема расовий та релігійний), посилює дискурс про “кризу національної ідентичності” та створює додаткову соціальну напругу, що стала каталізатором протестних настроїв. На цьому тлі, протестний рух набув характерних ознак, поєднуючи локальне невдоволення з всеосяжною радикалізацією.

По-перше, географічна децентралізація протестів та фіскальний тягар. Якщо раніше вирішальні політичні протести концентрувалися у Лондоні, то антиміграційний рух вийшов далеко за межі британської столиці. Вогнищами щораз більшої напруги стали не центральні квартали Лондона, а маленькі містечка та муніципалітети, де навантаження на соціальну інфраструктуру (школи, медицина, соціальне житло) від напливу мігрантів відчувається найгостріше.

Саме локальні протести біля готелів для біженців (asylum hotels) стали майданчиком для мобілізації суспільства, бо на піку, у вересні 2023 року, в готелях проживало понад 56 000 шукачів притулку. Хоча до червня 2025 року ця кількість дещо знизилася (до 32 059 осіб), вона все ще залишається критично високою і зросла на 8% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Утримання мігрантів у готелях перетворилося на фінансовий тягар, що викликає значне обурення серед платників податків. Уряд витрачав на цю мету близько £8 мільйонів на день у вересні 2023 року. Загалом, за оцінками, річні витрати на розміщення та підтримку шукачів притулку в готелях становили близько £3 мільярдів. Це стало одним із найсильніших аргументів, які використовують популістичні та ультраправі сили для підбурювання протестного руху.

По-друге, радикалізація та медіа-ефект як особливість цього процесу. Рух швидко перетворився з “протесту місцевих жителів” на інструмент мобілізації популістичних та ультраправих сил. Вони використовують соціальні мережі та інші доступні майданчики для поширення відверто ксенофобських закликів, що сприяє швидкому переходу від мирних демонстрацій з плакатами до зіткнень, що посилює безпековий виклик. За даними KCS, кількість випадків, зареєстрованих як злочини із застосуванням ножа чи гострого предмета, перевищила 50 000 за рік до березня 2025 року. Хоча причинно-наслідковий зв'язок між міграцією та злочинністю часто є предметом політичних маніпуляцій, у радикальних колах зростання злочинності однозначно асоціюється з “неконтрольованою” міграцією.

По-третє, нелегальні прибуття мігрантів. Особливо гострою є проблема нелегального перетину Ла-Маншу малими човнами: протягом 2024 року було виявлено близько 37 000 осіб. Цей постійний, медійно висвітлюваний потік, попри обіцянки влади “зупинити човни”, сприймається як повна втрата контролю, посилюючи відчуття зради серед електорату, який голосував за Брекзит.

Ключові наслідки

У перспективі ситуація, що склалася, може мати серйозні наслідки, які можуть дестабілізувати сталий політичний лад. Найбільш критичним наслідком є криза політичного центризму у Великій Британії та безпрецедентний підрив позицій уряду. Лейбористи опинилися під шквалом розгромної критики з боку правого флангу опозиції за нездатність зупинити човни в Ла-Манші та за відсутність альтернативи щодо вирішення міграційних проблем після скасування скандального проєкту уряду консерваторів, що мав неофіційну назву “Руандський план”, що передбачав перенаправлення мігрантів зі Сполученого Королівства до Руанди.

Окрім питання міграції, де уряд лейбористів повністю провалився, водночас лунає критика і щодо повільності у вирішенні соціальних проблем, зокрема житлової кризи. Ці проблеми загострюються на тлі глибокої фіскальної нестабільності. Зростання витрат на обслуговування боргу та постійний дефіцит бюджету обмежують здатність уряду інвестувати в соціальну сферу та житло, посилюючи невдоволення населення.

Цей тиск стрімко вичерпує політичний капітал самого Кіра Стармера, який за 15 місяців свого перебування на посаді премʼєр-міністра, за даними IPSOS, очолив список керівників уряду з найнижчим рівнем схвалення (13%), що є антирекордом у порівнянні з іншими премʼєр-міністрами Сполученого Королівства.

Антирейтинг прем’єр-міністрів Великої Британії. Джерело: опитування IPSOS

Через проблеми лейбористів зростає популярність ультраправих та популістичних сили (зокрема Reform UK), які пропонують прості та радикальні рішення, завойовують симпатії як лейбористського, так і консервативного електорату. Зростання втоми від традиційних сил, які не можуть побороти проблеми, грає на руку партіям популістського спрямування, які серйозно налаштовані вирішувати міграційне питання, що прямо відображається на рейтингах. За даними опитування YouGov (05-06 жовтня), партія Reform UK лідирує з серйозною перевагою маючи 27% підтримки. Водночас, Лейбористська партія отримала 20%, а Консервативна партія – лише 17%. Таке безпрецедентне падіння підтримки традиційних сил демонструє глибинну кризу довіри.

Рівень підтримки політичних сил у Великій Британії (опитування YouGov для The Times/Sky News, 05-06 жовтня 2025 року). Джерело: Europe Elects

У перспективі, стрімке зростання підтримки несистемних партій, як-от Reform UK, несе ризик фрагментації британської політичної системи. Незважаючи на стабілізуючий вплив мажоритарної виборчої системи, яка традиційно сприяє двопартійності, такий “правий зсув” та відтік виборців від центристських сил можуть підірвати історичну двопартійну модель. Це неминуче посилить політичну нестабільність та створить труднощі для формування стійкої більшості та ефективного управління в майбутньому.

Все це є лише частиною можливих великих змін, які у перспективі можуть докорінно змінити Велику Британію, яка відчуває на собі “правий зсув” на тлі тріумфу подібних сил у інших країнах і гострої соціальної та економічної біди, яку сприймають як приниження національної гордості.

Ризики для України

Криза у Великій Британії неминуче ставить питання про надійність Лондона як ключового союзника Києва. Попри гострий внутрішній розкол, підтримка України залишається стратегічною константою, але при цьому варто розуміти, що внутрішня нестабільність може вплинути на якість цієї підтримки.

Підтримка України має певний “імунітет” проти внутрішніх криз та електоральної мінливості, який закріплений на трьох принципах, що є спільними для всього політичного істеблішменту:

1. Двосторонні угоди та консенсус еліт. Допомога України має глибоко інституціональне походження. Актуальною є Угода про сторічне партнерство між Лондоном і Києвом, яка була підписана 16 січня 2025 року та офіційно набула чинності 15 жовтня 2025 року. Цей документ є довгостроковим зобов'язанням, яке перевищує будь-які партійні цикли. Обсяг допомоги зафіксовано на рівні щонайменше 3 млрд фунтів стерлінгів на рік до 2030–31 року.

Хоча питання його незворотності залишається відкритим: детальні безпекові зобов'язання зафіксовані в окремій “Декларації про сторічне партнерство”, яка не підлягає ратифікації. Ба більше, як Угода, так і Декларація містять положення про можливість одностороннього припинення дії будь-якою зі Сторін шляхом надсилання письмового повідомлення за шість місяців. Таким чином, хоча жодна з провідних сил політично не наважиться денонсувати угоду, ризик припинення військової допомоги юридично існує.

2. Глобальна Британія (Global Britain) як зовнішньополітичний якір. Для Лондона підтримка України – це ключовий елемент його пост-Брекзит стратегії. Вона дозволяє Великій Британії посилити свій статус як глобального лідера у сфері безпеки, зміцнюючи відносини зі США та НАТО, а також демонструючи рішучість перед обличчям агресії. Згортання підтримки завдало б непоправної шкоди міжнародному авторитету.

3. Стійка громадська думка. Британська громадськість залишається рішуче налаштованою. Навіть на тлі економічних проблем, понад 50% британців продовжують підтримувати надання Україні економічної, гуманітарної та військової допомоги.

Проте, в динаміці простежується негативний тренд: частка тих, хто готовий підтримувати Україну “до перемоги та повного виведення російських військ, навіть якщо це подовжить війну”, різко знизилася. Якщо на початку 2024 року такий підхід підтримувало близько 50% громадян, то до кінця року ця цифра впала до 36%. Тим не менш, ця суспільна згода створює проукраїнський консенсус, який змушує навіть популістські сили, такі як Reform UK, демонструвати проукраїнську риторику в контексті політичної боротьби, оскільки інакше вони ризикують втратити частину електорату, для якого захист суверенітету України залишається важливим.

Рівень бажання підтримувати Україну до перемоги у різних країнах (червона лінія – підтримка України до перемоги та повного виведення російських військ, навіть якщо це подовжить війну; блакитна лінія – заохочування до переговорів про припинення бойових дій, навіть якщо Росія все ще контролює деякі частини України). Джерело: опитування YouGov; Guardian

Втім, внутрішня криза все ж таки буде мати вплив на активність та амбіціях Лондона на міжнародній арені, перетворюючи його на менш ініціативного партнера. Тому тут треба позначити три ключові ризики, з якими може зіштовхнутися Україна, а саме:

Розсіяння політичного капіталу та зниження активності. Коли уряд зосереджує сили для подолання внутрішніх проблем (фіскальна криза, міграційні заворушення та зростання популізму), він неминуче втрачає пропускну здатність для активної участі на міжнародній арені та лідерства. Велика Британія є драйвером “Коаліції рішучих”, лідером групи “Рамштайн” та ключовим комунікатором зі США щодо України. Відповідно, концентрація на внутрішніх проблемах може призвести до зниження активності Лондона у сфері просування нових санкцій, створення нових військових форматів та гальмування дискусії про потенційні безпекові зобов'язання для України. У фокусі зовнішньої політики може домінувати принцип “утримання вже взятих зобов'язань”, а не активне просування нових ініціатив.
Зниження міжнародного авторитету та послаблення “мʼякої сили”. Внутрішній хаос та нестабільність підриває міжнародний авторитет Великої Британії. Хоча військова допомога залишається вагомою, але “мʼяка сила” Лондона як переговірника та “адвоката” України може бути послаблена. Це може опосередковано вплинути на здатність ефективно лобіювати інтереси Києва серед менш рішучих союзників.
Бюджетний тиск та популістична риторика. Соціальна криза, що загострюється на тлі зростання державного боргу (95,3% ВВП) та бюджетних запозичень (£99,8 млрд), може посилити вимоги до перерозподілу коштів для спрямування фінансування на внутрішні проблеми під шум популістичних сил. Хоч і навряд чи ця вимога буде сприйнята через неможливість скорочення стратегічної допомоги, це може створити політичний тиск та шум, що ускладнить ухвалення додаткових пакетів допомоги.
Можливість відставки уряду Стармера. Ультранизький рейтинг схвалення Кіра Стармера (13%) та його слабка позиція навіть усередині Лейбористської партії створюють реальну ймовірність дострокової відставки. Це може статися навіть без вотуму недовіри, наприклад, після невдалого виступу лейбористів на місцевих виборах у травні 2026 року в Шотландії, Вельсі та Лондоні. Така дострокова зміна лідера, або навіть повний розпад коаліції, несе ризик тимчасового паралічу у прийнятті ключових рішень, включно з питанням подальшої підтримки України. Хоча це не означатиме миттєву зміну зовнішньополітичного курсу, невизначеність та політичний хаос можуть затримати критично важливі поставки та дипломатичні зусилля.