Результати візиту Лукашенка до Алжиру: геополітична реконфігурація Білорусі та стратегічне розширення присутності в Африці

1 грудня 2025 року в Алжирі пройшов двосторонній бізнес-форум, за результатами якого підписано 7 комерційних документів. На його продовження 2-3 грудня в країну з першим державним візитом прибув президент Білорусі Александр Лукашенко, провівши окремі зустрічі з Головою Ради Нації, Спікером Національних Зборів, Прем’єр-міністром та Президентом Алжиру.

За результатом останньої зустрічі було оголошено про підписання пакету документів, до якого входили: дорожня карта комерційного, економічного та науково-технічного співробітництва на 2026-2027 роки, угода у сфері військово-технічного співробітництва, а також ряд меморандумів щодо наукової, академічної та промислової кооперації, спільних пріоритетів у продовольчій безпеці, розвитку сільських територій та проведення взаємної стандартизації і акредитації.

Алжирська кампанія засвідчує системну інтеграцію курсу Білорусі до зовнішньополітичної стратегії РФ. До 2020 року Білорусь проводила політику зовнішньополітичного балансування, посилюючи зв’язки з Китаєм, країнами Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Придушення протестів та подальша співучасть у розв’язаній РФ війні в Україні спровокували санкційну ізоляцію Білорусі. В умовах тривалої економічної стагнації та боргового тиску безальтернативною виявилася опора на російську систему політичних та економічних контактів на Глобальному Півдні. Від 2022 року Мінськ здійснював фрагментарні спроби нарощення двосторонніх відносин, що копіювали та посилювали відповідний курс РФ. У листопаді-грудні 2025 року іноземне відрядження Лукашенка вперше поєднало раніше розпорошені зусилля у нову геополітичну доктрину.

Концептуальні рамки відрядженню задав перший у його рамках візит до Киргизької Республіки, де 26-27 листопада на саміті ОДКБ РФ перейняла головування в організації, і Владімір Путін оголосив пріоритети нового політичного циклу: “…на перший план виходять задачі просування інтересів та ініціатив країн-учасниць ОДКБ на світовій арені”. В означених рамках дії Мінська демонструють кристалізацію єдиного підходу Білорусі до Глобального Півдня: у 2024 році товарообіг країни з М’янмою зріс у 1.9, з Оманом - у 2.2, з Алжиром - у 15 разів порівняно з 2023 роком. Більше того, візити в усі три держави супроводжувалися типологічно однаковим пакетом заходів: бізнес-форумом, погодженням дорожньої карти та укладанням угод у аналогічних секторах, що свідчить про створення уніфікованої практики.

Закріплення Білорусі в Алжирі демонструє формування стратегічного вузла, що забезпечує посилення її позиціонування в Африці у рамках ширших російських зусиль в Регіоні. Під час свого візиту в Алжир, білоруський президент прямо визначив Африканський регіон як пріоритетний простір нової зовнішньополітичної діяльності країни, заявивши: “Африка для нас сьогодні – як Китай 30 років тому”. Алжир як найбільша країна континенту та його “північні ворота”, має сухопутний кордон з 6 державами та протяжну берегову лінію по Середземному морю, що покриває критичний логістичний маршрут між Європою, Африкою та Близьким Сходом.

Груднева алжирська кампанія стала першим реальним проривом після років невдалих спроб активізувати двосторонні відносини. Показовим у цьому контексті є те, що спільна торговельна комісія, створена у 2018 році, зібралася на перше засідання лише у 2025-му. Успіх був забезпечений російською протекцією. Алжир є другим торговельним партнером РФ в Африці, 73% його озброєння у 2018–2022 роках походило з Росії. Країна також отримала безпрецедентне сприяння у питанні постачання алжирського газу до Європи. Тим не менш, логічно припустити, що такого роду поступки Москви мали місце винятково через сприйняття Алжиру як “контрольованого варіанту”.

Залежність, що посилюється багатоплановим співробітництвом з Білоруссю, детермінує зовнішньополітичну активність Алжиру та деструктивно впливає на міжнародне позиціонування України. Попри декларовану політику “неприєднання”, Алжир вже здійснював демонстративні кроки на підтримку РФ, серед яких оголошення спільних навчань “Щит пустелі” у квітні 2022 року та візит президента Абдельмаджила Теббуна до РФ. Окрім цього, всі чотири відвідані А. Лукашенком країни утримались від голосування за останню резолюцію України в ООН від 3 грудня 2025 року “Про повернення українських дітей”.

Варто зважати на те, що Африка залишається найбільшим регіональним блоком в ООН (54 країни) та відзначається високим ступенем координації діяльності в міжнародних організаціях. Відповідно, становлення Алжиру як надійного бастіону для поширення впливу країн-агресорів на інші африканські країни, що є ключовою ціллю Білорусі в рамках даного співробітництва, створює небезпеку для спроможності України просувати свої інтереси на міжнародній арені.

“Вікно” в геополітичному позиціонуванні Алжиру було використано А. Лукашенком для просування білорусько-алжирсько-оманського проєкту, що створює тісно пов’язані партнерські блоки, залежні від Білорусі та РФ. Протягом 2025 року фіксується ескалація конфлікту в Західній Сахарі, причому на стороні Марокко опиняється рад країн Європи, Близького Сходу (пріоритетно – ОАЕ) та Південної Африки. У такій позиції А. Лукашенко відвідує музей мучеників “Ель-Муджахід”, пам’ятник французькому колоніалізму в країні. Про це очільник МЗС Білорусі М. Риженков каже: “…питання відповідальності європейських країн за колоніалізм та геноцид – це також одне зі зв’язних частин нашої спільної політики”. Відповідно, сформульований РФ курс на “справедливий багатополярний світовий порядок” став червоною ниткою білоруської присутності в Алжирі.

Більше того, можливість геополітичної переорієнтації Білорусь намагається використати для створення спільного проєкту між Білоруссю, Алжиром та Оманом по виробництву складних NPK-добрив. А. Лукашенко акцентує на особливому інтересі Алжиру до пропозиції, що найімовірніше має прив’язку до прагнення кинути виклики марокканській OCP Group, яка розпоряджається 70% світового запасу фосфатів, переважно – із Західної Сахари. Африканський регіон має 60% всіх орних земель світу, які мають критичну потребу в добривах, тому Білорусь активізує свої зусилля на цьому ринку. Тим не менш, економічний стан країни не дозволяє інвестувати у довгострокові високоризиковані проєкти, тому реальною постає ймовірність залучення особистих активів А. Лукашенка чи співфінансування з боку РФ.

Важливо, що в рамках стратегії зовнішньополітичного балансування, Білорусь вже мала тісні стосунки з латиноамериканським нафтовим лідером – Венесуелою під президенством Уго Чавеса, розраховуючи на країну як альтернативний варіант у розпал “нафтових воєн” з РФ. Особиста лояльність режиму до А. Лукашенка створювала вигоду для Білорусі, а Венесуела отримувала сільськогосподарську техніку. Як наслідок, зміна режиму звела нанівець увесь товарообіг, і залишила білоруський борг в 1.5 млрд доларів. Показово й те, що тоді ключову роль у венесуельській “поразці” Білорусі відіграла РФ, яка тепер надає свій політичний протекторат.

Таким чином, спостерігається формування стійкого блоку між Оманом, Алжиром та Білоруссю, що залучає економічні та геополітичні інтереси сторін, та координується Білоруссю відповідно до зовнішньополітичної стратегії РФ. Це посилює можливості Москви формувати сприятливе міжнародне середовище для продовження війни.

Сільськогосподарська кооперація постала основним предметом співробітництва між Алжиром та Білоруссю, що підриває українське просування на Глобальному Півдні. Переважна більшість угод, укладених за результатами візиту до Алжиру, стосувалася сфери сільського господарства. Алжир цілком автономний у закритті внутрішніх потреб, проте стикається з нестачею зерна, що наразі повністю покривається РФ. У цій сфері пролягають основні зусилля України по просуванню на Глобальному Півдні, чому свідченням – президентська ініціатива “Grain from Ukraine”, у рамках якої було поставлено близько 66 млн тонн продовольства у 18 країн світу. Сучасним трендом є африканська переорієнтація від звичайного споживання зерна до створення повного циклу виробництва на власній території. У відповідь на це Україна у 2025 році реконцептуалізує продовольчий форум у “Food from Ukraine”, і цю трансформацію Ю. Свириденко коментує як: “Ми тепер не просто експортуємо зерно. Ми готові… ділитись агротехнологіями, підходами до зрошення та переробки”. Форум також був поєднаний із виставкою української сільськогосподарської техніки AGROEXPO.

Саме в цьому вимірі білоруське просування в Алжир кидає виклик Україні: відкриття виробництв на території африканських країн є економічно нерелевантним, проте практикується Білоруссю. Від 2022 року білоруські програми з модернізації сільського господарства були впроваджені в Зімбабве, Екваторіальній Гвінеї та Кенії. Оскільки сам прем’єр-міністр Алжиру погодився на роль “плацдарму” для білоруського просування в Африці, можна констатувати, що країна виконує актуалізацію, що поширює залежність від білоруських технологій, та одночасно підважує українські зусилля в Регіоні.

Декларована відсутність заборонених тем у співробітництві з Алжиром формує фактор персональної лояльності недемократичних режимів до Білорусі. Готовність Білорусі сприяти у будь-яких питаннях складає особливий інтерес для авторитарних та перехідних режимів, що формує високий ступінь їхньої залежності. Таким чином, А. Лукашенко забезпечив міжнародну легітимацію військовій хунті у М’янмі напередодні виборів на тлі триваючої громадянської війни, що забрала життя понад 75 тисяч осіб. Водночас, прагнення до укладання договір в усіх можливих сферах опирається на потребу в нарощенні економічної присутності. Заявлене збільшення товарообігу між Білоруссю та Алжиром до 500 млн доларів у перспективі 2 років (покажчик за 2024 р. – 49.13 млн) зумовлює прагнення до невибіркового розширення співпраці.

Висновок та перспективи

В умовах санкційного тиску Білоруссю була проведена ґрунтовна робота з формування власного міжнародного позиціонування, ключовим індикатором чого став успіх алжирської кампанії. Її основною метою є відкриття ширших африканських ринків для білоруських товарів і послуг, в рамках чого як готовність надавати будь-які сільськогосподарські технології, так і тристороння добривна ініціатива, створюють базу для швидкого нарощення впливу в Регіоні. Водночас залежність від політичного та економічного протекторату РФ продовжує суттєво обмежувати автономність зовнішньополітичних рішень режиму А. Лукашенка.

Досягнута динаміка та очікувана консолідація зусиль у межах ОДКБ під головуванням РФ свідчать, що у 2026 році варто очікувати якісно нову віху боротьби за Глобальний Південь. Через Білорусь РФ тестує доктрину, за якою лояльні їй держави не тільки користуються отриманими благами, а й уникають наслідків на міжнародній арені, що є наслідком встановлення “справедливого багатополярного світового порядку” РФ. Таким чином, дії Білорусі повністю інтегровані в ширшу російську геополітичну доктрину, і скоординовано деструктивно впливають на українське міжнародне позиціонування, а тому й здатність вести війну.