МІЖНАРОДНАІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
+ Долучитись
Підтримати
МІЖНАРОДНА
Митрофанова Вікторія, стажерка Центру "Resurgam" за Азійсько-Тихоокеанським напрямком
Фото: AP/Kiyoshi Ota
Цей підхід не виник у вакуумі. Його основи були закладені ще за прем’єрства Шінзо Абе, коли було ініційовано перегляд тлумачення статті 9 Конституції та сформовано концепцію «проактивного внеску у мир». Водночас за керівництва Такаїчі цей курс набуває чіткішої політичної артикуляції та прискореного практичного втілення.
Після вступу на посаду 21 жовтня 2025 року прем’єр-міністерка Японії Санае Такаїчі заявила про намір переглянути післявоєнні безпекові обмеження. Вона представила свій курс як відповідь на зміну регіонального балансу сил: згадала зростання військової активності Китаю навколо Тайваню та в Східнокитайському морі, ракетні випробування КНДР і поглиблення стратегічного партнерства між Пекіном і москвою. Тим самим Такаїчі підкреслила необхідність посилення стратегічної автономії Японії. Йдеться передусім про здатність забезпечувати стримування та реагування без всебічної залежності від американської безпекової «парасольки».
Центральна ідея Санае Такаїчі полягає у нормалізації сили як інструменту зовнішньої політики, що не означає відмову від конституційного пацифізму, закріпленого статтею 9 Конституції від 1947 року. Ця стаття, яка є основою повоєнного пацифізму Японії, забороняє ведення війни та утримання Збройних сил.
Позиція прем’єр-міністерки є логічним продовженням її політичної еволюції в межах Ліберально-демократичної партії — сили, в якій національно-консервативний підхід до безпеки поєднується з прагматичним економічним курсом. Ще з 2012, Санае Такаїчі, очолюючи Раду з політичних досліджень партії, брала участь у формуванні порядку денного, що передбачав перегляд оборонних обмежень та посилення технологічної й військової спроможності країни. Її кар’єра в умовах мінливої партійної конфігурації 1990-х років сприяла формуванню репутації політикині, здатної адаптуватися до інституційних змін — риса, що сьогодні проявляється у прагненні трансформувати усталені принципи післявоєнної безпекової архітектури.
Важливим етапом реалізації цих планів стало зміцнення політичного мандата Санае Такаїчі через дострокові вибори до Палати представників, які пройшли 8 лютого 2025 року. Рішення про розпуск нижньої палати дозволило прем’єр-міністерці конвертувати високу персональну підтримку в стабільну парламентську більшість, необхідну для просування оборонних ініціатив. Такий крок мінімізував ризики внутрішньопартійного блокування реформ і заклав основу для переходу від стратегічних декларацій до впровадження конкретних правових та інституційних механізмів, робота над якими розпочалася на початку 2026 року.
20 лютого цього року прем'єр-міністр виступила з промовою на пленарному засіданні Палати представників, де вона окреслила підхід, який суттєво розширює межі традиційної концепції підтримки безпеки. Вона наголосила, що дипломатично-безпекова сфера більше не обмежується суто військовим виміром, а охоплює космічний простір та кіберсферу. Таке визначення питання свідчить про концептуальний зсув, де безпекові питання розглядаються як багатовимірна система.
Ключовим елементом її підходу стала теза про необхідність «самостійно тримати кермо» — тобто визначати стратегічний курс, виходячи з довгострокового бачення національних інтересів. У політичному сенсі це означає поступовий перехід від моделі реактивної безпеки, що історично спиралася на зовнішні гарантії, до моделі проактивного стратегічного планування. Дипломатію й оборону Такаїчі визначає як нерозривні, підкреслюючи важливість ведення паралельного нарощення військової спроможності та зовнішньополітичної активності.
Особливого значення набуває переосмислення концепції «вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону» (FOIP), запропонованої Шінзо Абе у 2010 році. Якщо первинна версія FOIP акцентувала на підтримці правил і свободи навігації, то нинішня інтерпретація передбачає стратегічну еволюцію — з урахуванням загострення геополітичної конкуренції та технологічного суперництва у сфері штучного інтелекту й цифрової інфраструктури.
Водночас Такаїчі не відмовляється від союзних відносин: вона чітко визначає американо-японський альянс як базову опору зовнішньої безпекової політики. Акцент на «зміцненні автономії» свідчить не про відхід від союзу, а про прагнення переформатувати його в більш симетричне партнерство.
Задекларований курс означає структурну трансформацію безпекової парадигми — від післявоєнної моделі обмеженого стримування до моделі комплексної стратегічної автономії, інтегрованої з економічною дипломатією та технологічною політикою.
На початку 2026 року уряд Такаїчі анонсував низку конкретних кроків для посилення оборонного потенціалу та розширення ролі Японії у регіональній безпеці. Планується перегляд Національної стратегії безпеки 2022 року із впровадженням підходу «кризового менеджменту», який інтегрує безпеку, економіку та промислову політику. Згідно з планом Такаїчі, оборонний бюджет був збільшений на 2% ВВП. Такий крок демонструє намір уряду не лише виконати формальні показники, а й закріпити стратегічну автономію.
Таким чином, пацифізм не відкидається як цінність, але трансформується у більш активну модель оборони. У логіці прем’єрки Такаїчі, Японія має бути готовою захищати свій суверенітет і громадян навіть у разі затяжного конфлікту. У лютому цього року вона наголосила, що слід створювати умови, що унеможливлюють відкриття «вікно можливостей» для супротивника. Ключовим елементом оборонної стратегії має стає здатність до тривалої та ефективної самооборони, яка поєднує модернізовані військові спроможності, управління кризами. Обговорення майбутньої архітектури оборони, за її словами, повинно бути конкретним і реалістичним, орієнтованим на практичне посилення національної безпеки у складному регіональному середовищі, а не на демонстрацію загроз потенційним противникам.
Ще одним елементом нинішніх безпекових дискусій є питання ядерної політики. В уряді прем’єр-міністерки Санае Такаїчі лунають заяви про можливість перегляду «трьох неядерних принципів», проголошених у 1967 році, які передбачають відмову від виробництва, володіння та розміщення ядерної зброї на території країни. Окремі урядові джерела публічно визнають, що в умовах погіршення регіонального безпекового середовища Японія змушена переосмислювати власні підходи до стримування, хоча водночас наголошують на складності та політичній чутливості такого кроку. Водночас прем’єр-міністерка 24 лютого під час пленарного засідання Палати представників заявила, що особисто не підтримує модель «ядерного спільного користування» зі Сполученими Штатами та підтвердила прихильність уряду до «трьох неядерних принципів».
Трансформація оборонної моделі Японії отримала новий вектор 25 лютого 2026 року, коли комісія Ліберально-демократичної партії схвалила перегляд правил експорту озброєння. Під безпосереднім керівництвом прем’єр-міністерки Санае Такаїчі було демонтовано застарілу систему, прописану в трьох принципах передачі оборонного обладнання та технологій, яка дозволяла постачання лише п’яти вузьких категорій нелетальної техніки (рятувальної, транспортної, розвідувальної, спостережної та протимінної).
Новий курс усуває минулі бар'єри, відкриваючи шлях до експорту повноцінних бойових платформ, таких як есмінці та системи протиповітряної оборони. Особливого значення набуло рішення дозволити продаж озброєння, розробленого спільно з іноземними партнерами, третім країнам. Хоча формальна заборона на постачання зброї державам у стані війни залишається, Рада національної безпеки під керівництвом Такаїчі отримала повноваження робити винятки, якщо йдеться про підтримку союзника, який став жертвою агресії.
Практичне втілення цієї стратегії вже спостерігається в активному просуванні японських технологій на ринки Індо-Тихоокеанського регіону. Зокрема, модернізовані фрегати класу «Могамі» виробництва Mitsubishi Heavy Industries були обрані Австралією як основна платформа для оновлення її флоту. Паралельно тривають консультації з Філіппінами щодо передачі вживаних есмінців класу «Абукума», що мають посилити берегову оборону Маніли. Окрім морської техніки, уряд Такаїчі робить ставку на експорт зенітних ракет Type-03 та протикорабельних систем Type-12, які здатні створити надійний пояс стримування в Південнокитайському морі.
Це рішення має не лише геополітичний, а й економічний вимір. Японський оборонно-промисловий комплекс десятиліттями залежав виключно від обмежених внутрішніх замовлень, що призводило до високої вартості одиниці продукції та технологічного застою. Вихід на зовнішні ринки має змінити цю динаміку, забезпечивши стабільні замовлення для таких гігантів, як Kawasaki Heavy Industries та Mitsubishi.
У листопаді 2025 року Японія вперше передала ракети PAC-3 для Patriot, які були вироблені в країні за ліцензією США. Це відбулося за запитом США на тлі дефіциту американських ракет для підтримки України у протидії російському вторгненню. Таким чином, цей крок дає Японії можливість опосередковано підтримати Україну та інших союзників у випадку нестачі озброєння та зміцнення оборонних спроможностей.
Також Японія продовжує співпрацювати у рамках укладеної угоди з Італією та Великою Британією щодо спільної розробки нового винищувача шостого покоління у рамках Global Combat Air Programme (GCAP). Ініціатива була оголошена у грудні 2022 року, а у 2023 році було підписано міжнародний договір, який формально започаткував трирічну фазу спільної розробки з очікуваним початком експлуатації літака з 2035 року.
Окремим напрямом трансформації, на якому Санае Такаїчі робила акцент ще протягом своєї передвиборчої програми, є реформа національної розвідувальної спільноти. Центральним елементом цього курсу стало створення Національного бюро розвідки — структури, що має стати єдиним координаційним центром для збору та аналізу інформації. Ця ініціатива вже перейшла з розряду передвиборчих обіцянок у площину практичної реалізації.
Згідно з розпорядженням прем’єр-міністерки, наданим генеральному секретарю Кабінету міністрів Мінору Кіхарі, новий орган має усунути розрізненість між розвідувальними підрозділами поліції, Міністерства закордонних справ, оборонного відомства та Служби безпеки на морі. Реформа передбачає реорганізацію нинішнього Кабінетного бюро розвідувальних досліджень у повноцінну державну службу з розширеними повноваженнями, керівник якої за статусом буде прирівняний до голови Ради національної безпеки та підпорядковуватиметься безпосередньо прем’єру.
Такаїчі послідовно обґрунтовує необхідність створення «японського ЦРУ» необхідністю захисту національних інтересів. Окрім внутрішньої координації, посилення спроможностей у сферах агентурної розвідки та супутникового моніторингу розглядається як необхідна передумова для глибшої інтеграції Японії у глобальні мережі обміну інформацією, зокрема з альянсом «Five Eyes» (об’єднання розвідок Австралії, Канади, Нової Зеландії, США та Сполученого Королівства) та поглиблення міжнародного співробітництва у сфері безпеки.
Безпекова політика уряду Санае Такаїчі демонструє системний перехід до більш структурованої та довгострокової моделі стратегічного планування. Йдеться не про окремі рішення, а про комплексну перебудову інституцій, інструментів і зовнішньополітичної ролі Японії в умовах загострення регіональної конкуренції. Збільшення оборонного бюджету, перегляд ключових безпекових документів, розвиток оборонної промисловості та розширення міжнародної військово-технічної кооперації формують нову якість державної спроможності.
У підсумку формується модель, у якій Японія поєднує зміцнення власних оборонних можливостей із поглибленням союзницьких зв’язків та технологічною кооперацією. Це означає поступове посилення стратегічної суб’єктності держави в Індо-Тихоокеанському регіоні та її більш активну участь у формуванні балансу сил у відповідь на довгострокові виклики безпеки.
З самого початку повномасштабного вторгнення Японія публічно підтримала Україну й відтоді надає їй фінансову та гуманітарну допомогу. Більш активна оборонна політика Японії, яку просуває прем’єр-міністерка Санае Такаїчі, формує для України нову конфігурацію співпраці — в оборонно-промисловій та технологічній сферах. Згадані вище розширення правил експорту озброєння, збільшення оборонного бюджету до 2% ВВП і курс на стратегічну автономію створюють підстави для переходу від епізодичної підтримки до структурованого безпекового партнерства.
Україні доцільно ініціювати створення окремого формату співпраці з Японією у сфері оборони та безпеки на рівні міністерств оборони та рад національної безпеки. Такий формат може передбачати проведення регулярних стратегічних консультацій, обмін досвідом ведення сучасної війни високої інтенсивності, а також координацію позицій щодо загроз з боку росії, яка співпрацює у сфері військових технологій з авторитарними режимами.
З огляду на реформу японської розвідувальної спільноти та створення централізованого органу за ініціативи уряду Санае Такаїчі, Україні доцільно зосередитися на формуванні системного розвідувального партнерства з Токіо. Йдеться про налагодження регулярного обміну стратегічними оцінками щодо військово-технічної співпраці росії з Китаєм і КНДР, координацію аналізу санкційних обходів та логістичних ланцюгів постачання озброєння, а також про розвиток професійної взаємодії між аналітичними й контррозвідувальними підрозділами. Україна вже володіє унікальним досвідом протидії російським спецслужбам. У контексті поглиблення розвідувальної співпраці особливу роль може відігравати Головне управління розвідки Міністерства оборони України як ключовий суб’єкт військової розвідки України. Доцільно ініціювати прямі професійні контакти між ГУР та новоствореним централізованим розвідувальним органом Японії для обміну стратегічними оцінками щодо військово-технічної співпраці росії з країнами Індо-Тихоокеанського регіону, а також щодо трансферу ракетних і безпілотних технологій.
Україна могла б також скористатися й наявними в Японії багатосторонніми програмами, такими як Global Combat Air Programme. Це — спільна ініціатива Японії, Великої Британії та Італії, спрямована на розробку винищувача шостого покоління, який має замінити літаки Eurofighter Typhoon у Великій Британії та Італії та Mitsubishi F-2 у Японії. В рамках цього Україні варто було б запропонувати створення окремих спільних дослідницьких проєктів у сферах БПЛА, протидії дронам, систем радіоелектронної боротьби, а також розвивати співпрацю щодо військового застосування штучного інтелекту та аналізу даних поля бою. Це також можливість інтегрувати український досвід війни на виснаження у навчальні та аналітичні програми японських оборонних структур.
Таким чином, трансформація японської оборонної політики відкриває реальні опції для довгострокового стратегічного зближення двох країн, що поєднує безпеку, технології, оборонну промисловість і політичну координацію.
Вам може бути цікаво
