Що відбувається у відносинах між Францією та Італією?

Фото: Getty Images Колаж: Resurgam

Розбираємося, що відбувається між лідерами двох країн-стовпів ЄС та чи матиме це вплив на Україну.

Що передувало?

Останній раз на високому рівні лідери Франції та Італії зустрічалися у 2021 році. Тоді президент Франції Емануель Макрон та тодішній прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі підписали Квіринальський договір, який мав на меті зміцнити політичну та промислову співпрацю між країнами, посилити зусилля у сфері безпеки та оборони та підтримати європейську політику міграції та притулку. “Найглибший сенс цього Договору полягає в тому, що наш суверенітет, який розуміється як наша здатність керувати майбутнім, може бути зміцнений лише шляхом спільного управління спільними викликами”, – сказав прем’єр-міністр Драгі.

Франко-італійська напруга

Взаємна неприязнь французького та італійського лідерів почалася з моменту приходу Мелоні до влади наприкінці 2022 року. Через те, що вона є лідеркою правої партії, яка перемогла на виборах до верхньої палати італійського парламенту, міністерка у справах Європи Франції Лоранс Бун заявила, що Франція «уважно стежитиме за дотриманням цінностей і принципу верховенства права». Це стало першою та не останньою проявою напруги між країнами.

У 2023 році Мелоні висловила своє невдоволення тим, що Італію не запросили на зустріч із Володимиром Зеленським у Парижі після саміту лідерів ЄС 9 лютого, на якому канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та Еммануель Макрон мали координувати зусилля з підтримки України. Це свідчить про те, що партнери проігнорували бажання Італії бути залученою до координації допомоги Україні. Це при тому, що Німеччина та Франція мали тісні стосунки з попереднім прем’єром Італії, Маріо Драгі, та залучали його до зустрічей щодо України.

Втім, сторони не припиняли спроб знизити напруження: 3 червня 2023 року у Палаццо Кіджі, резиденції прем'єр-міністерки Італії, відбулася коротка зустріч тет-а-тет з Еммануелем Макроном, за результатами якої опублікували коротку спільну заяву. Вони підкреслили своє «потужне зближення» та пообіцяли «координувати свої зусилля в європейській мобілізації та діях» щодо ключових міжнародних питань.

Запланована цього року зустріч у квітні в Тулузі мала стати продовженням налагодження франко-італійських відносин. Зустрічі передували взаємні критичні заяви навколо вбивства ультраправого активіста Квентіна Деранка в Ліоні. Джорджія Мелоні, лідерка правої італійської партії, назвала це вбивство «раною для всієї Європи». Президент Франції різко відреагував: «Мене завжди вражає, що люди, які є націоналістами й не хочуть, щоб їм заважали у власній країні, завжди першими коментують те, що відбувається в інших», — й додав: «Хай кожен пильнує своє». У відповідь Мелоні сказала, що не вважає це втручанням. Втручанням вона назвала слова представниці уряду Франції щодо верховенства права в Італії. Але невдовзі Палаццо Кіджі вказав, що суперечка між Римом та Парижем стосовно вбивства в Ліоні «вже є закритою справою». Отже, попри загострення публічної риторики, відносини між Італією та Францією залишаються інституційно стабільними та ґрунтуються на взаємній повазі й солідарності.

Зближення Італії з Німеччиною

Водночас Італія почала зближення з Німеччиною, яка поряд із Парижем та Римом формує умовну «тріаду» провідних держав ЄС. 23 січня 2026 року прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підписали німецько-італійський план дій у Римі. Згідно з цим планом країни посилюють співпрацю у сферах сільського господарства, культури, гірничодобувної промисловості, технологій та університетів, визначають цілі в оборонній співпраці та питаннях міграції. Цей договір також покликаний сприяти дерегуляції промисловості та конкуренції з Китаєм.

Вплив Німеччини в Європі історично ґрунтувався передусім на її економічній силі, підсиленій географічним розташуванням — близькістю до Східної Європи, що забезпечувало доступ до виробничих ресурсів, ринків і логістичних коридорів.

З іншого боку, Франція, економічно слабша за Німеччину, отримала свій вплив завдяки активній дипломатії та статусу мосту між Північною та Південною Європою, де відносини з Італією займають особливе місце. Квіринальський договір став одним із таких елементів балансування, що підтверджував роль активної дипломатії.

Зміцнення зв'язків Італії з Німеччиною, у тому числі економічних, та послаблення їх з Францією відбуваються на фоні економічної нестабільності в останній. Французький уряд потребує вотуму довіри для вирішення криз в економіці, яка стикається з проблемами. За словами колишнього прем’єр-міністра Франції, Франсуа Байру, зараз найбільшим викликом Франції є її державний борг, що вже становить близько 114% ВВП. При цьому, не маючи більшості, вже вп’яте за два роки змінюється уряд.

В цей час Італія під керівництвом Мелоні стабілізувалася - італійський уряд затвердив бюджет на 2026 рік, який має на меті скоротити дефіцит. За правління Мелоні дефіцит Італії знизився з 8,1% ВВП у 2022 році до 3% у 2025 році.

Зближення з Німеччиною відображає прагнення Італії посилити власну роль у формуванні політики ЄС і діяти як один із ключових центрів сили поряд із Францією та Німеччиною.Джерело

Джерело: https://www.telegraph.co.uk/world-news/2026/02/02/meloni-cuts-macron-out-engine-europe/

Американський вимір події

Італія та Німеччина є послідовними прихильниками трансатлантичної співпраці з США на противагу політики автономності Макрона та його бажання вирватися з-під “стратегічної опіки” США. Перші, хоч і виступають за збільшення автономних оборонних можливостей Європи, але проти того, щоб створювати власну ядерну парасольку, тому вони хочуть зберегти трансатлантичну кооперацію та присутність США на континенті. Франція, своєю чергою, хоче стрімко збільшити автономність від США і зберегти співпрацю з ними на мінімальному рівні.

18 травня 2025 року Мелоні провела у Римі переговори між Джей ді Венсом та президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, - перші на такому високому рівні з того часу, як Трамп почав запроваджувати тарифи. Венс високо оцінив роль Мелоні як «будівника мостів між Європою та Сполученими Штатами».

Також Мерц та Мелоні намагалися уникнути конфронтації й у конфлікті стосовно Гренландії, щоб зберегти трансатлантичну єдність та близькість до США. “Ми хочемо уникнути будь-якої ескалації цього конфлікту, якщо це взагалі можливо”, — сказав Мерц. На противагу Еммануель Макрон обрав жорстку позицію: “Жодні залякування чи погрози не вплинуть на нас, чи то в Україні, Гренландії, чи деінде у світі… Ми знаємо, як забезпечити повагу до європейського суверенітету. Саме в цьому дусі я буду вести переговори з нашими європейськими партнерами”. Подібні заяви демонструють різницю підходів Франції з її проактивною європейською позицією та Німеччини з її ідеями європейської автономії з паралельним збереженням тісних зв’язків з США.

На цьому тлі й проведення франко-італійського саміту після зустрічі G7 може свідчити про бажання Мелоні зберегти теплі стосунки з адміністрацією Трампа та президентом США через непостійність франко-американських зносин.

Висновки

Постійна напруга між Францією та Італією, дрейфування останньої до Німеччини сигналізує про поступове формування нового балансу сил в ЄС.

Через те, що й оборонна, й зовнішня політика ЄС не мають централізованого управління на противагу економічній, швидкість прийняття рішень, у тому числі щодо підтримки України, залежить від вибудови комунікації між ключовими державами. Хоча усі актори виступають на підтримку України, існуючі розбіжності та процес перегрупування сил всередині ЄС можуть вплинути на швидкість та координацію їхніх рішень.

Зближення Німеччини та Італії не становить загрози для німецько-французьких зносин, адже попри суперництво за вплив в ЄС, Франція та Німеччина працюють в дусі взаємоповаги, хоча й мають різні підходи до безпеки Європи.