Візит Святлани Ціханоуської до Києва

Президент України Володимир Зеленський вітає лідерку білоруської опозиції Святлану Ціхановську під час їхньої зустрічі в Києві, Україна.EPA/PRESIDENTIAL PRESS SERVICE / HANDOUT . Джерело

25 травня до Києва прибула Святлана Ціханоуська, голова Об’єднаного перехідного кабінету білоруської демократичної опозиції. Візит відбувся на тлі чергового зростання напруги на українсько-білоруському кордоні та повідомлень про можливе залучення Білорусі до повномасштабного вторгнення.

Розбираємося, що означає її візит до України. 

Що цьому передувало

Після протестів 2020 року в Білорусі Україна не визнала легітимності лукашенка, але водночас Україна не вибудовувала зв’язків із Ціханоуською, яка насправді перемогла на виборах, та її командою. Україна підтримувала білоруське суспільство, політв’язнів та добровольців, але уникала конфлікту з офіційним Мінськом. Цей підхід був зумовлений в першу чергу економічними інтересами та мав забезпечити безпеку торгівлі між двома країнами.

Після 2022 року подібний підхід зберігся та пояснювався безпековими причинами. Білорусь стала співучасницею російського злочину агресії. Але Україна, маючи обмежені ресурси, уникала кроків, які могли розцінюватися Мінськом як провокації. Тому з цього періоду контакти з білоруською опозицією відбувалися, але не були центральним напрямом української дипломатії щодо Білорусі. 

Тому перша зустріч українського президента та лідерки білоруської опозиції відбулася у Вільнюсі аж 25 січня 2026 року, під час якої Володимир Зеленський запросив її до України. Тоді це стало першим сигналом про початок змін у публічній стратегії стосовно Білорусі та режиму лукашенка після повідомлень про спроби росії втягнути Білорусь у війну та мілітаризацію українсько-білоруського кордону. Протягом наступного місяця Київ продовжував фіксувати зростання напруги на цьому напрямку.

Іншим можливим чинником зміни українського підходу могло стати зближення адміністрації Трампа та режиму лукашенка, через яке були послаблені американські санкції на білоруський калій та авіакомпанію в обмін на політв’язнів режиму. Тоді Ціханоуська зазначила, що американські санкції були запроваджені за порушення прав людини режимом, в той час як європейські — за участь у війні в Україні, які жодним чином не повинні послаблюватися. Україна своєю чергою відкинула будь-які спроби послабити санкції щодо Білорусі.

Водночас 15 травня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга призначив Ярослава Чорногора, директора Програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики «Українська призма», на посаду спеціального представника для контактів з білоруською опозицією. Про створення посади стало відомо ще у січні 2026 року. Цей крок став сигналом про зміну підходу України до українсько-білоруських відносин і побудови окремого каналу комунікації з білоруською опозицією.

Напередодні приїзду Святлани Ціханоуської 21 травня лукашенко заявив, що він відкритий до переговорів з Володимиром Зеленським щодо напруженої ситуації на кордонах, зазначивши, що Білорусь не буде втягнута у війну з Україною. Проте Україна відмовилась від цієї зустрічі: «Жодних дипломатичних офіційних контактів не було з білоруською стороною. … В української сторони є з ким зустрічатися. Найближчим часом ми чекаємо з візитом в Україні Святлану Ціханоуську», - заявив Андрій Сибіга.

Мета та результати візиту

У межах візиту Ціханоуська зустрілася з президентом України Володимиром Зеленським, міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, керівництвом Верховної Ради та дипломатами ЄС. Мета візиту Святлани Ціханоуської до Києва полягала не лише у встановленні прямого контакту з українською владою, а й у переведенні відносин між Україною та білоруськими демократичними силами в більш системний формат. 

На тлі зростання напруги на українсько-білоруському кордоні її візит має намір показати, що демократичні сили Білорусі підтримують Україну та провести водорозділ між ними та режимом лукашенка, який залишається співучасником російської агресії.

Результатом візиту стала домовленість про подальшу взаємодію у безпекових, гуманітарних (у тому числі визнання паспортів демократичних сил Білорусі), санкційних і дипломатичних питаннях. 

Окрім цього, сторони проговорили притягнення до відповідальності щодо депортації українських дітей представників білоруського режиму, а також в межах Спецтрибуналу щодо злочину агресії проти України. Ще порушили питання  посилення санкцій проти лукашенка. 

Відкриття Місії демократичних сил Білорусі в Україні та призначення в МЗС України посла з особливих доручень для співпраці з білоруською опозицією свідчать про прагнення Києва інституціоналізувати цей напрям. Для України це важливо, оскільки білоруський напрям залишається потенційним джерелом загроз, а для білоруської опозиції це спосіб закріпити суб’єктність у відносинах з Києвом і показати готовність бути партнером України після майбутньої зміни влади в Білорусі. 

Ще одним результатом стало символічне запрошення демократичної Білорусі до майбутньої участі в Люблінському трикутнику як «природного союзу вільних європейських народів». Наразі це радше політичний сигнал, але він окреслює бачення України: після демократичних змін Білорусь може стати частиною регіонального союзу держав, які спільно протидіють російському впливу та будують безпекову архітектуру Центрально-Східної Європи.

На публічний загал не виносилося питання співпраці білоруської опозиції з білоруськими добровольцями, проте першим місцем, яке відвідала Ціханоуська, стала могила Марії Зайцевої — білоруски, яка була поранена ще під час протестів 2020 року у Білорусі та долучилася до лав ЗСУ. Також було організовано зустріч між Ціханоуською та полоненими білорусами, що воювали за росію, під час якої вона заявила, що вона та її штаб працюють над тим, щоб росія не втягнула Білорусь у повноцінну війну. Цей жест можна трактувати як визнання ролі білорусів, які воюють на боці України проти кремля, який підтримує режим лукашенка. На відміну від частини російської «опозиції», білоруські демократичні сили не дистанціюються від теми добровольців, а радше визнають її як один із проявів білоруського спротиву. 

Висновок

Візит Ціханоуської став продовженням зміни української стратегії щодо Білорусі. Через прямий діалог із Ціханоуською Україна показала, що не розглядає лукашенка як єдиного представника Білорусі, а готова вибудовувати окремий канал співпраці з тими силами, які виступають проти російського впливу та співучасті Мінська у війні. Цей крок закладає основу для майбутніх відносин із демократичною Білоруссю після лукашенка. 

Така готовність України вибудовувати відносини з білоруськими демократичними силами створює дипломатичний та, в крайньому разі, військовий тиск на Мінськ у разі подальшого втягування Білорусі у війну.