Санкційна політика Великої Британії проти Росії

Під час російсько-української війни одним з головних засобів тиску на Росію стали санкції, чия каральна дія є дуже широкою. Вони спрямовані проти економіки, фінансів, торгівлі держави-агресора та обмежують російську військову спроможність.

Велика Британія є однією з країн, що найактивніше запроваджує санкції проти Росії. Проте за часи повномасштабного вторгнення санкційна політика Лондона не була ідеальною і місцями мала ознаки нерішучості чи відсутності політичної волі, що може свідчити про те, що ця держава ще не використала у повному обсязі свій санкційний потенціал проти Москви.

Якою є санкційна політика Великої Британії? Які санкції Лондон ще може запровадити проти Росії? Та що заважає Сполученому Королівству використати свій санкційний потенціал проти РФ на повну? На ці та інші питання відповімо в цьому матеріалі.

Санкції, які Велика Британія вже запровадила проти Росії

Перед тим, щоб зрозуміти, як Велика Британія ще може завдати шкоди Росії, треба визначити, які санкції Лондон вже запровадив проти держави-агресора від початку повномасштабного вторгнення, і які з них мали найбільший ефект щодо ворога.

Одним з найбільших пакетів санкцій став той, що був запроваджений в день повномасштабного вторгнення Росії в Україну – 24 лютого 2022 року. Тоді уряд Великої Британії у співпраці з західними партнерами оголосив про “безпрецедентний” пакет санкцій, який включав такі обмеження:

заборона ключовим російським галузям промисловості й компаніям залучати фінансування на ринках Британії;
зупинка доступу кількох російських банків до здійснення платежів у Британії (включаючи другий за розміром банк в Росії ВТБ/Внешторгбанк);
заборона експорту критично важливих технологій та компонентів подвійного використання до російських секторів;
заборона на поїздки до Британії та заморожування активів багатьом олігархам та особам, наближених до оточення путіна;
банківські обмеження для громадян Росії;
заборона польотів літакам авіакомпанії “Аерофлот” у повітряний простір Британії тощо.

Здійснивши такий крок, Велика Британія чітко стала на бік України та виступила проти агресії Росії.

Але цей “безпрецедентний” пакет санкцій мав більше тактичний характер, ніж стратегічний. А на тлі того, що бойові дії затягувались, а український контрнаступ 2023 року провалився, Лондону довелось перейти до постійної й регулярної розробки санкційних пакетів, та до тіснішої співпраці із G7, ЄС та США. У той же час основними мішенями санкцій стали російські фінансові установи, стратегічні сектори економіки Росії, великі державні компанії та представники політичної й військової еліти країни.

Рівно через рік після початку повномасштабної війни, 24 лютого 2023 року Велика Британія оголосила новий серйозний пакет санкцій. По-перше, до нього входила заборона експорту усіх тих товарів, які Росія використовує на полі бою: авіаційні деталі, радіообладнання, компоненти до виробництва БПЛА тощо. Цей крок мав за мету підірвати військові спроможності Росії на полі бою, проте ці обмеження росіяни змогли подолати завдяки підтримці з боку КНДР, Ірану і Китаю.

По-друге, санкції були націлені на таких важливих осіб, як керівники вищих ланок з “Росатома” та генеральний директор «Північного потоку 2» Маттіас Варніґ, який є близьким другом Путіна.

Також 6 грудня 2023 року були оголошені санкції проти осіб та груп, які займались фінансуванням військової машини Росії, серед яких здебільшого були компанії й організації з іноземних країн – з Білорусі, Узбекистану, Китаю, ОАЕ, Туреччини та Сербії.

Найбільш широкі та потужні за своєю дією санкції були анонсовані та потім запроваджені урядом Британії 23 лютого 2025 року та 9 травня цього ж року. До першого пакету входило 107 санкцій, які були націлені також на енергетичні доходи Росії – в першу чергу на 40 суден так званого “тіньового флоту”, що перевозять російську нафту (у цьому випадку ці судна перевезли за шість місяців нафту на суму понад 5 млрд доларів).

Другий пакет так само містить санкції, які здебільшого були спрямовані проти тіньового флоту РФ. Але вони є більш суворими й широкими та передбачають обмеження щодо приблизно 100 нафтових танкерів, які з початку 2024 року перевезли вантаж на суму понад 24 млрд доларів. Тому в цьому випадку Британія стала лідером серед країн Європи, завдавши такого серйозного удару тіньовому флоту РФ.

Активізація Лондона у питанні посилення санкцій проти РФ останнім часом може пояснюватись не лише стійкою позицією британської влади щодо підтримки України, але й приходом Трампа до влади у США, через що роль Вашингтона у введенні санкцій проти Росії сильно впала.

Сильні й слабкі сторони санкційної політики Великої Британії

По-перше, Велика Британія проводить свою санкційну політику незалежно від решти Європи, оскільки вона ще у 2020 році залишила Європейський Союз. Через це Британія має власну юридичну базу для своєї санкційної політики, яка сформувалась на основі Закону про санкції та боротьбу з відмиванням грошей (SAMLA), який був прийнятий у 2018 році.

Цей закон дозволяє уряду розробляти, впроваджувати та адмініструвати санкції, цілями яких є як виконання зобовʼязань Ради Безпеки ООН, так і запобігання тероризму в Британії, сприяння інтересам національної безпеки, дотримання прав і свобод громадян країни, сприяння вирішенню збройних конфліктів тощо. Тобто цей закон містить в собі низку підстав, за якими уряд Великої Британії може вдаватись до введення санкцій проти країни-агресора.

Перевагою цього закону є те, що, на відміну від санкційної політики ЄС, у британському варіанті детальніше розписані критерії щодо включення до санкційного списку фізичних і юридичних осіб. Це своєю чергою призводить до посилення стандартів доказування, що є важливою частиною прозорої й справедливої правової процедури.

З іншого боку, деталізовані стандарти доказування гальмують та бюрократизують запровадження санкцій проти осіб чи країн, що порушують права людей, тому що уряд змушений часто доводити потребу введення санкцій, щоб його не запідозрили у свавіллі.

У випадку з Британією саме законодавча база стала підґрунтям для усіх інших сильних сторін санкційної політики країни, головною з яких є широке використання різних методів тиску, які послаблюють економічні, і як наслідок, військові спроможності країни-агресора. Такими методами тиску виявились “блокувальні санкції” (замороження активів, заборона операцій з фізичними чи юридичними особами), експорт-контроль, секторні обмеження, обмеження свободи пересування різних осіб, тощо. І з часом різні сфери економіки Росії, які підпадали під цей список, лише розширювались (як от введення санкцій проти тіньового флоту РФ, що був джерелом нафтових доходів цієї країни).

Повертаючись до розбору закону SAMLA, іншим важливим і позитивним для Британії аспектом є судова витримка, яка також сильно вирізняє її від тих же країн-членів ЄС. У Європі доволі поширеним явищем залишається правова вразливість санкцій, коли людина, що підпала під них, може подати позов до суду, щоб скасувати обмеження. У Британії ж з цим проблем менше, оскільки ці санкції, по-перше, неодноразово переглядаються суддями, і, по-друге, на основі цієї процедури “деталізованого доказування” обвинуваченому складніше “викручуватись” у судових справах і скасовувати санкційну дію.

Прикладом, коли апеляції до скасування санкцій були відхилені суддями, є інцидент з близькою до російського олігарха Романа Абрамовича людиною Євгенієм Швідлером, коли суд відхилив спробу мільярдера визнати санкції проти нього незаконними.

Попри це, санкційна політика Британії має такі слабкі сторони:

недостатнє масштабування санкційних пакетів, на відміну від ЄС чи США, через що вона часто вдається до співпраці з ними;
дещо сильна залежність тих виконавчих органів, які запроваджують санкції (як от Офіс з питань впровадження фінансових санкцій – OFSI) від рішень уряду і парламенту;
здатність Росії обходити санкції через треті сторони (Китай, Іран, КНДР), на що Британія також має витрачати свої ресурси і час;
фрагментованість санкційної політики та нестача стратегічного бачення, яке б дозволило впроваджувати санкції і в тих сферах економіки РФ, які довгий час залишались недоторканими.

Окрему роль грають політичні процеси, які впливають на політичну волю та мотивацію уряду Великої Британії до запровадження санкцій.

Що ще може зробити Велика Британія?

Щоб відповісти на це питання, що треба знову розглянути ті сфери, де британці як вже запровадили багато санкцій, так і проґавили “сірі схеми” або навіть деякі очевидні речі, через які Росія все ще може фінансувати свою загарбницьку війну.

Почнемо з енергоресурсів – головного «стовпа» російської економіки. Офіційно, починаючи з 2022 року, Велика Британія заборонила імпорт нафти до себе. Проте санкції, накладені на купівлю і транспортування нафти, тоді не стосувались інших шляхів, якими скористалась Росія, а також треті країни та ті особи з Британії, яким вигідний бізнес з Москвою.

Ще у 2024 році зʼявилась новина про те, що Велика Британія імпортувала до себе 5,2 млн барелів нафтопродуктів, яка перероблялась з російської нафти у таких країнах, як Індія. Такий імпорт не є незаконною дією, оскільки ці переробки більше не вважаються російськими, однак ці закупівлі сильно нівелювали ті санкції, які вводила Британія проти росії.

Говорячи за корисні копалини треба також згадати і за такі ресурси, на які Британія довгий час не накладала великих санкцій і продовжувала імпортувати – сталь, алюміній, мідь, тощо. Лише в квітні 2024 року Лондон разом із Вашингтоном заборонив імпорт алюмінію, міді та нікелю до себе, що також вплинуло на доходи Росії.

Іншим інструментом, який Британія може використати проти російських енергоресурсів, є обмеження цін на них – тобто встановлення цінового ліміту, вище якого російські експортери не можуть переступати. Це робить російські енергоресурси дешевшими, що теж зменшує доходи росіян.

Іншим важливим джерелом для російської економіки є фінанси та банківські системи. Тут так само британці застосовували свої санкції доволі вибірково і фрагментовано, оминаючи різних фізичних чи юридичних російських осіб або не застосовуючи силу санкцій на повну.

Прикладом є ті російські активи, більшість з яких Британія давно заморозила і прибутки від яких вже планує використати. Так, відомо про те, що Лондон планує спрямувати кошти із заморожених активів на озброєння та ремонт техніки для України на суму близько 3 млрд доларів протягом 2025-2026 років.

Тут важливо відрізняти самі поняття, як “замороження” активів та їхня «конфіскація», оскільки при конфіскації заморожені активи повністю юридично переходять до іншої сторони. А із цим наразі у Британії не так багато успіхів, і єдиний відомий кейс із конфіскацією заморожених активів росіян повʼязаний із російським олігархом Петром Авеном, який у липні 2024 року погодився на конфіскацію понад 750 000 фунтів стерлінгів, щоб завершити дворічне розслідування з боку поліції та Національного агентства з боротьби зі злочинністю (NCA).

Ще одним прикладом, що повʼязаний із фінансовою сферою, є SWIFT та доступ російських банків до цієї міжнародної міжбанківської системи. Ще у 2022 році на початку повномасштабної війни багато різних російських банків (ВТБ, Совкомбанк, Промсвязьбанк) були забанені й залишились без доступу до міжнародних платежів від SWIFT. Однак всі ці санкції Британія приймала не сама, а у групі зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Але сама Британія ще досі не може власноруч позбавити інші банки від доступу до SWIFT. Також незначні обмеження стосувались таких велетнів банківської сфери РФ, як Сбербанк та Газпромбанк, які продовжують активно працювати на користь російської економіки.

Не треба забувати також, що ті санкції, які могли стосуватись окремих та “видимих” банківських компаній, могли оминути малі, але дуже численні російські банки, через які військова машина Кремля продовжує отримувати гроші. Тому тут також є над чим працювати Лондону.

Також не треба забувати й за альтернативи міжнародним системам, які створює Росія, – наприклад, СПФС (Система передачі фінансових повідомлень), яку взагалі не торкались британські санкції. Хоча ця заміна SWIFT не настільки якісно і продуктивно працює, але через неї росіяни теж заробляють гроші, а сама СПФС вже працює в інших країнах.

Усі ці моменти обʼєднує те, що тут британські санкції хоч і торкнулись усіх тих фінансових і економічних сфер, з яких росія може отримувати гроші, але ті ж самі санкції часто є вибірковими (націлені на окремих осіб, компанії, установи тощо), фрагментованими, дещо імпульсивними й не настільки масштабними, як європейські санкції. Тому тут головним питанням є не те, а в яких сферах Британія не використала санкції, а в тому, як їй треба їх запроваджувати – системно, стратегічно, широко, із націленням на цілі сектори, та у супроводі з американськими та європейськими зусиллями, при цьому, розвиваючи співпрацю між парламентськими комітетами й збільшуючи повноваження тих органів, які впроваджують санкції на практиці.

До того ж для британців, аби краще розуміти, де ще можна завдати болючих економічних втрат Росії, найзручнішим варіантом було б фокусування на двох речах – системній і широкій атаці на цілі сектори (включно з тіньовими шляхами отримання доходу) та тиском на третіх сторін, через яких росіяни обходять ці санкції (як от Китай, Індія, Туреччина тощо).

Політична мотивація

Інше важливе питання полягає в тому, чи вистачить британським політикам необхідної мотивації й волі для ухвалення санкцій? Бо політика – це в першу чергу інтереси гравців, а також ті умови, які можуть вплинути на прийняття рішень.

Теоретично Британія має всі можливості запровадити ті санкції, які вона ще не використала проти російської економіки, оскільки такі рішення швидко ухвалюються у неї в парламенті (де для цього треба просто набрати більшість голосів), а консенсус щодо цього є двопартійним. Також Британії дозволяє вдатись до більш рішучих дій закон SAMLA, який дає всі необхідні повноваження уряду і парламенту у запровадженні санкцій, а сама держава як незалежна і своїх рішеннях, так і легко йде на співпрацю з Європою у плані завдавання економічного удару Москві.

Але на практиці зʼявляються такі “підводні камені”, як страх перед спадом економіки у разі повного ресурсного ембарго з боку росії, юридичні обмеження, потенційний вплив бізнес-лобі та політичні процеси.

Якщо з першими двома пунктами все більш зрозуміло, то інші два пункти треба розібрати детальніше. У першому випадку проти запровадження санкцій виступають різноманітні бізнес-лобісти, що працюють свідомо чи несвідомо на Росію, та британські компанії, які продовжують вести з нею бізнес і які довгий час сплачували податки в російський бюджет. Прикладом є фармацевтична компанія AstraZeneca, яка, попри обіцянки, не покинула російський ринок, а станом на 2024 рік компанія виплатила 45 млн доларів російським лікарям та організаціям охорони здоровʼя.

У другому випадку проти російських санкцій виступали різні політичні фігури, які серйозно боялися, що в разі більш жорстких методів тиску росія не зупинить війну, а навпаки – підвищить ескалацію та застосує асиметричні дії проти Великої Британії. Однак, на відміну від тих же європейців і американців, такі настрої не були широко поширеними серед британських політиків і вони були більш виразними на початку війни, ніж зараз, коли Британія повністю солідарна з Україною та ретельно опрацьовує нові санкції проти росії. Тому політичний страх перед ескалацією має не такий значний вплив, як лобізм або інтереси представників бізнесу.

У питанні санкцій важливо розуміти суспільні настрої, на які політики часто спираються, що є яскравою ознакою демократії. За даними соцопитування Ipsos, які були опубліковані 23 лютого 2025 року, понад половина британців (53%) продовжують вважати економічні санкції проти Росії необхідними, навіть якщо це означає, що ціни на енергоносії та продукти харчування залишаться вищими. Приблизно кожен п'ятий (18%) вважає, що санкції не варті економічних наслідків. Цей показник залишається відносно стабільним від початку війни.

Результати соцопитування Ipsos