Через нестачу людей росія робить ставку на радикальне залучення мігрантів

Фото: asiaplustj.info

«Демографічна яма», що супроводжувала росію всі роки незалежності, привела її економіку до критичного стану. Війна на виснаження додатково вивела з ринку мільйони людей, і цей процес лише набирає обертів. На цьому тлі російські медіа вже називають 2026 рік «переломним»: країна відходить від традиційної опори на пострадянський простір і переходить до дороговартісного та малозрозумілого залучення мігрантів із далекого зарубіжжя. Така безпрецедентна переорієнтація підриває усталені зв’язки й створює передумови для масштабної трансформації російського суспільства та ключових державних систем.

Війна і демографія у 2026: як росія вичерпала людський ресурс

У 2026 рік росія ввійшла у стані глибокої демографічної кризи та економічної деградації. Країна стикається із тривалою депопуляцією, одночасно маючи один із найнижчих у світі показників народжуваності (8,62/1000), близький до рівня країн ЄС, але одночасно — один із найвищих показників смертності (14/1000), що значно перевищує середньоєвропейські значення. Негативний приріст компенсовувався міграцією з пострадянських країн, але повномасштабна війна проти України закріпила негативне сальдо, помітно додавши до невідновлюваних людських втрат, що склали до 1,2 мільйона поранених та загиблих та до 900 тисяч людей, що виїхали з країни. Це масштаби, які не спостерігалися в жодному конфлікті для жодної держави з часів Другої світової війни.

Це має фактичний вияв у внутрішній політиці рф. За внутрішніми оцінками, російській економіці бракує від 2,6 до 3 мільйонів працівників. На кінець 2025 року рівень безробіття в країні становив рекордний мінімум – 2,1%, що свідчить про вичерпання внутрішнього резерву робочої сили. Демографічний спад призводить до тенденції, коли кожен новий рік на російський ринок праці виходить приблизно на 100 тисяч молодих людей менше, ніж роком раніше. Ситуація в окремих сферах є критичною: роздрібній торгівлі бракує 1 млн осіб, житлово-комунальному господарству – 200 тисяч, окремі підрозділи поліції у рф фіксують кадровий дефіцит до 40%. Подібні тенденції спостерігаються у транспорті, будівництві, логістиці та інших галузях і є характерними для всіх регіонів: лише у москві нестача робочої сили оцінюється мерією у 500 тисяч осіб.

Війна та триваюча перебудова економіки рф на військові рейки кратно посилили потребу в людських ресурсах, які не відновлюються. Щомісяця росія мобілізує 40–44 тисячі осіб, що означає до 420 тисяч нових контрактних військовослужбовців на рік та додатково до 30 тисяч добровольців. Паралельно кількість підприємств в російському ВПК зросла з 1400 у 2022 році до більш ніж 4000 у 2025 році. Чисельність працівників у секторі вже складає 4,5 мільйона осіб.

Попри перше за час повномасштабної війни зниження оборонного бюджету, реальні витрати росії на галузь продовжують бити рекорди: лише за перші два місяці 2026 року казна використала 91% від планового дефіциту на весь рік (1,5% ВВП), що на 1,032 трильйони рублів більше, ніж за цей самий період роком раніше. Війна залишається пріоритетом, тому у відповідь на кризу рф готується скоротити всі «нечутливі» (тобто цивільні) видатки на 10% цього року. Описані тенденції вказують на постійну та довгострокову потребу в нових людських ресурсах, життєво необхідних для ведення війни. В умовах повного виснаження демографії та деградації цивільної економіки цей ресурс фактично відсутній.

Поява демографічної стратегії до 2036 року, а також численні регіональні ініціативи, як-от виплати вагітним школяркам та студенткам, свідчать про те, що демографічна проблема усвідомлена російськими посадовцями. Однак, настільки критичний брак людей в російських умовах може бути заповнений винятково мігрантами.

Міграційний розворот росії

Ключовий кадровий резерв російської економіки — іноземні працівники — перестав бути надійним джерелом після початку повномасштабного вторгнення. З 1990-х років міграційна політика рф залишалася відносно сталою й спиралася на залучення трудових мігрантів із країн СНД, насамперед держав Центральної Азії, які працювали за патентною системою. Ця група сприймається як однорідна — всі центральноазійські мігранти підпадають під ярлик «таджиків», який втратив етнічний сенс та став синонімом «чорнороба». Найбільші російські міста вміщують гетто для мігрантів, сформовані навколо речових ринків: райони Гольяново, Некрасовка, Котельники (поблизу торгових комплексів «Москва» і «Садовод»). Черкізовський ринок став взірцем організації життя мігрантів в російських гетто: поділені на касти за видами робіт і зонами проживання, вони не покидали територію ринку, де діяло навіть консульство Таджикистану.

Нетерпимість до мігрантів завжди була високою і періодично виливалася в сплески насильства, як-от теракт праворадикальної організації «СПАС» на вже згаданому Черкізовському ринку (14 загиблих, 61 поранений). Проте переломним моментом для міграційної політики став теракт у концертному залі «Крокус Сіті Хол» у березні 2024 року, який став одним із наймасштабніших у новітній історії рф. Серед виконавців були вихідці з Таджикистану, що спричинило нову хвилю ксенофобських настроїв у росії.

Громадяни Таджикистану в московському аеропорту Внуково у квітні 2024 року. Близько 1000 затриманих — 643 було депортовано за 4 дні. Джерело: The Insider

Причини фіксованої переорієнтації багато в чому об'єктивні: лише у 2024 році 49 із 89 російських регіонів (включно з окупованими територіями) запровадили різні заборони на працевлаштування іноземців: таксі та громадський транспорт - у 47 регіонах, торгівля - у 39, житлово-комунальне господарство - у 14, кур’єрська робота - у 12. Це ті самі галузі, де дефіцит працівників вже найгостріший.

Показово, що попри заяви про орієнтацію міграційної політики на «кваліфікованих» робітників, росія першочергово намагається закрити «непопулярні» для самих росіян сфери: місцеві працівники відмовляються працювати у роздрібній торгівлі чи ЖКГ через низьку заробітну плату та складні умови праці, тоді як іноземці з дальнього зарубіжжя з обмеженими трудовими правами є одночасно найдешевшою та найефективнішою робочою силою для росії.

Паралельно з цим посилюються правові обмеження, спрямовані насамперед проти традиційних мігрантів. Серед них — вимоги щодо виїзду дітей мігрантів після досягнення повноліття, а також анулювання дозволу на постійне проживання у разі недостатньої трудової зайнятості (менше як 10 місяців на рік) та інші подібні норми. Окрім цього, після теракту було створено реєстр «контрольованих осіб», у якому за рік було зібрано 770 тис. осіб. Правове переслідування також спрямоване на мобілізацію мігрантів з дозволом на проживання для війни проти України. Голова слідчого комітету рф бастрикін повідомляв про виявлення 30 тисяч мігрантів, що не стояли на військовому обліку; за його словами, близько 10 тисяч із них були направлені до зони бойових дій.

Втрати, що сповна компенсуються. Яким є новий профіль трудового мігранта в Росії?

Втрачаючи ринок СНД, рф стикається з низкою викликів: мігранти з країн дальнього зарубіжжя не знайомі з російським ринком та часто мають ширший вибір альтернативних напрямків працевлаштування, особливо в англо-, іспано- та франкомовних країнах. Відповідно, окрім формальних домовленостей з урядами країн, доводиться користуватися послугами місцевих рекрутингових компаній, залучати інформаційну мережу та підкупати окремих лідерів думок чи політиків для мобілізації робітників. Окрему графу витрат складають оформлення документів та фізичне транспортування робітників. Цей процес також є слабко ординованим: до прикладу, з 500 рекрутованих до компанії «Алабуга» угандійців лише 60 прибули на територію рф. Проте саме в цьому місці починається вигода для рф, адже ті, кого вдалося транспортувати до країни, потрапляють у високоорганізовану та контрольовану систему, спеціально вибудувану державою під масове залучення трудових мігрантів із країн дальнього зарубіжжя.

Попри фіксоване зростання ксенофобії, на 2026 рік російський бізнес демонструє помітну готовність інтегрувати іноземну робочу силу. Частка тих, хто готовий наймати працівників з віддалених країн, зросла з довоєнних 5% до 37%, ще 43% розглядають цей варіант як альтернативу. Паралельно з визнанням наявних проблем у російському суспільстві було проведено широкомасштабну інформаційну роботу, спрямовану на формування уявлення про країни далекого зарубіжжя як про джерело контрольованої та стабільної робочої сили, здатної компенсувати дефіцит у сферах, які вважаються недостатньо привабливими для російських працівників.

Традиційні мігранти, які працюють поза візовою системою і не прив’язані до роботодавця, у межах регіону мають значну свободу у виборі місця працевлаштування. Унаслідок цього спостерігається тенденція до переходу зі сфер, критично важливих для економіки рф, зокрема будівництва та логістики, у більш прибуткові галузі — кур’єрські служби, роботу в таксі тощо. Своєю чергою, віза, обов'язкова для працівників з дальнього зарубіжжя, – гарантія того, що робітник відпрацює на підприємстві запланований термін, який наразі  починається від 5 років. Відповідно, заробітна плата, умови роботи на підприємстві чи сам характер цієї роботи не можуть стати причинами звільнення. Останнє є критичним для роботи у ВПК, адже підприємства мають безперебійно виконувати норму щодо виготовлення техніки для забезпечення потреб фронту.

В іншій критичній інфраструктурі — російській залізній дорозі (РЖД) — дефіцит заповнюється робочими з Індії. Показово, що росіян у цій самій структурі масово скорочують, що підкреслює аспект існування фінансової мотивації: заробітна плата, низька для громадян рф та СНД, є конкурентною для дальнього зарубіжжя. Це пояснюється подвійною динамікою: з одного боку, частина кваліфікованих кадрів самостійно залишає сектор через неконкурентний рівень оплати праці, з іншого - з наявними фінансовими ресурсами компанія не здатна утримувати навіть тих працівників, які погоджуються на відносно низькі зарплати за російськими мірками. Коли потреба в робітниках настільки масова, фінансовий аспект починає відігравати ключову роль.

Клас «невидимих людей» в російському суспільстві

В російському публічному дискурсі проблемою традиційних мігрантів визначили те, що вони прагнуть залишитися у рф. У 2024 році в країні звернули увагу на іншу традиційну мігрантську групу – вихідців з Північної Кореї, кількість яких тримається на рівні 35–40 тисяч у концентрованих місцях проживання. Російський Forbes цитує неназваного роботодавця: «робітники з Північної Кореї взагалі не контактують ні з населенням міста, де працюють, ні навіть з іншими робітниками на своєму об’єкті». Для російського суспільства вони є «невидимими людьми», що, з огляду на зміни в публічній риториці посадовців, є стратегією й для кампанії по дальньому зарубіжжю.

Паралельно відбувається системне юридичне та технологічне закріплення контролю: з 2024 року ухвалено 21 міграційний закон, ще 5 законопроєктів перебувають на розгляді держдуми; усі вони посилюють контроль над мігрантами у рф. Щобільше, існує інша площина таких змін, прикладом чого є додаток, обов’язковий до встановлення всім мігрантам, — «Аміна». Він передає інформацію про геолокацію людини в режимі реального часу, що посилює контроль правоохоронних органів над сферою.

«Африканський вектор» міграційної політики росії

Попри резонансні кейси Індії та Афганістану, у першій половині 2024 року 7 із 10 країн із найбільшим приростом вакансій для роботи в росії були африканськими: Кенія показала зростання у 39 разів, Зімбабве – у 15, Камерун – 9, Замбія – 8, Алжир – 7 тощо. Паралельно російське інформаційне поле наповнене матеріалами, що розглядають потенціал Африки. Щоправда, підкреслюються і труднощі. Серед ключових – расизм у російському суспільстві, який, ймовірно, і покликана пом’якшити нова інформаційна кампанія, а також обмежені перспективи залучення висококваліфікованих кадрів. Останнє застереження виглядає цілком обґрунтованим: за наявності достатніх фінансових ресурсів, мовного бар’єра та значної географічної відстані потенційні мігранти, ймовірно, віддаватимуть перевагу країнам Заходу або економікам Перської затоки.

За оцінками ООН, до 2050 року приблизно чверть населення світу проживатиме в Африці, що робить континент критичною ресурсною базою для задоволення потреби росії у некваліфікованій робочій силі. Навіть найбільш обережні критики пропонують «почати з невеликих проєктів і поступово масштабувати». Через високий рівень расизму в російському суспільстві реалізується проєкт зі створення нового типу гетто, названого «афродеревнями». Ще у 2018 році російські чиновники заявляли про зацікавленість приблизно 15 тис. африканців, однак ініціатива так і не була реалізована. Сьогодні ж у тверській області розпочато будівництво пілотного поселення, названого організаторами «колонією». За попередніми планами, мережа з приблизно 30 таких сіл може прийняти до 3000 африканських фермерів на п’ятирічні контракти.

У тверській області відбулася церемонія закладання першого каменя з написом «Тут буде створене Африканське село» за участі африканських дипломатів, лідерів діаспори та представників організації «Інвестиційна росія». Джерело: Пресслужба АФК

Паралельно росія активізувала інформаційні та політичні мережі впливу на континенті. Мережа проєкту «Лахта», створена пригожиним для інформаційних операцій за кордоном, залишається активною. У низці африканських країн російська мережа вже повпливала на перевороти (Малі, Буркіна-Фасо та Нігер) та введення бійців ПВК «Вагнер» (16 країн континенту). Дослідження DIIS демонструє, що до середини 2025 року кожне третє оголошення про контракт у «Вконтакте» було спрямоване на іноземців, порівняно з лише 7% у 2024 році. Поширення таких матеріалів місцевими інфлюенсерами та політиками свідчить про значне фінансування, а тому й про інтерес з боку москви до африканського ринку праці.

Пріоритет у забезпечення війни проти України

Дефіцит кадрів у російському військово-промисловому комплексі є закритою інформацією, однак ще у 2024 році депутат «єдиної росії» морозов заявляв, що дефіцит працівників у ВПК становить щонайменше 400 тисяч осіб. Російська влада намагається компенсувати його різними способами, однак масштаб потреб змушує дедалі активніше покладатися на трудових мігрантів. Водночас оборонна промисловість залишається відносно інерційною: виробничі процеси вимагають певного рівня кваліфікації та стабільного виконання високих щомісячних виробничих показників.

Попри це, вже існують показові проєкти, які демонструють зростаючу роль мігрантів з дальнього зарубіжжя у військовому виробництві. Одним із них є особлива економічна зона «Алабуга» в Татарстані — найбільший у росії центр виробництва безпілотників Shahed-136 та Albatross M5. Ще у 2023 році приблизно 75% вакансій на підприємстві залишалися незаповненими, що змусило керівництво у 2024 році розпочати масштабну кампанію залучення персоналу за кордоном – «Alabuga Start». Програма пріоритетно спрямована на жінок 18–22 років з країн Африки, згідно з опублікованим профілем від самої компанії. У результаті до виробничого процесу вже залучено близько 1000 жінок із 27 країн світу. За повідомленнями африканських медіа, ще щонайменше 1000 потенційних працівниць готові приєднатися до підприємства. ГУР також повідомляли, що до кінця 2025 року рф планувала залучити до 12 тис. збирачів Shahed із Північної Кореї.

За даними агентства «All Eyes on Wagner», керівництво «Алабуги» виходить із прагматичних міркувань: молодих жінок легше контролювати, тоді як чоловіки вважаються «більш конфліктними через релігійні та культурні відмінності». Робітники також працюють у неналежних умовах: неоплачувана понаднормова робота, робота з токсичними хімікатами, расизм та сексуальні домагання — і все це під суворою забороною контакту зі сторонніми.

Для чоловіків у цій системі передбачена інша роль. Ті самі рекрутингові (вони ж «туристичні») агентства, що залучають трудових мігрантів, пов’язують молодих чоловіків із російською армією. У цьому контексті стає зрозумілішим інтерес москви до Африки, де росія уклала угоди про військово-технологічне співробітництво з 43 державами континенту. Такі домовленості можуть передбачати сприяння у створенні рекрутингових мереж і спрощення набору персоналу. Варто підкреслити, що з приблизно 1400 африканців, які беруть участь у війні проти України, лише незначна частина вступила до лав армії добровільно. Найчастіше рекрутинг базується на фіктивних пропозиціях роботи, обіцянках освіти (вимогою до вступу є знання 100 російських слів) або допомозі з легалізацією для подальшої міграції до Європи. У підсумку формується висококонтрольований мобільний трудовий ресурс, який може бути використаний державою там, де виникає найбільша потреба.

Військово-технологічні угоди рф з країнами Африки, 2024. Джерело: брифінг Європейської Комісії

Як нова міграційна стратегія росії вплине на Україну та ЄС?

Демографічні та економічні проблеми Росії досягли критичного рівня, що змусило державу розпочати масштабну трансформацію внутрішнього життя. Москва поступово переорієнтовує співпрацю з країнами Глобального Півдня, перетворюючи політичні, економічні та військово-технологічні домовленості на інструмент заповнення внутрішніх прогалин, спричинених триваючою війною проти України. Перекроєне правове поле, відновлення старих проєктів та масштабна пояснювальна робота всередині самого російського суспільства свідчать про те, що саме 2026 рік має стати переломним у формуванні нової моделі компенсації ресурсів.

Міграція перетворюється на інструмент гнучкого перерозподілу робочої сили між цивільними та військовими секторами, що дозволяє росії компенсувати демографічний дефіцит та підтримувати виконання планів як в оборонному виробництві, так і в поповненні особового складу армії. Показово, що офіційна демографічна стратегія росії до 2036 року передбачає відновлення чисельності населення насамперед через підвищення народжуваності серед російських громадян, а не через довгострокову імміграцію. Це свідчить про те, що рекрутинг з дальнього зарубіжжя покликаний на тимчасову компенсацію потреб, що спричинені веденням війни проти України. Для держав Глобального Півдня це означає необхідність захисту прав власних громадян і недопущення їхнього використання у процесах забезпечення цієї самої війни.

Водночас для країн Європи нова міграційна стратегія рф може становити потенційний ризик: у разі скорочення потреби в масовій робочій силі, яку сьогодні залучають, москва може зберігати можливість використання міграційного тиску на ЄС, як це вже відбувалося раніше. За словами єврокомісара з міграції Магнуса Бруннера, за кожною мігрантською кризою в Європі, починаючи від війни в Сирії (до 2 млн мігрантів), стоїть росія. Від 2021 року союзна росії білорусь активно сприяє нелегальному перетину кордонів Литви, Латвії та Польщі сотнями тисяч мігрантів з Близького Сходу. Після початку повномасштабного вторгнення ця політика стала агресивнішою: відомо про створення таборів для навчання силовому протистоянню прикордонникам ЄС та поширення антиєвропейської пропаганди серед нелегальних мігрантів. Відповідно, з розгортанням нової міграційної політики росії гібридна війна проти Європи набуватиме величезного ресурсу для посилення, що створює серйозні виклики для європейських суспільств і тому потребує посиленої уваги та активної спільної позиції.