Політика «менших союзів» Берліна

Учасники «Коаліції охочих». Фото: Bundesregierung/Steffen Kugler

Франція та ядерне стримування

Другого дня перебування на посаді канцлера ФРН – 7 травня 2025 року – Фрідріх Мерц відвідав Францію та Польщу. В Парижі на спільній із президентом Макроном прес-конференції канцлер заявляв, що безпека та конкурентоспроможність Європи вимагає внутрішньої єдності. «Саме тому ми з Емманюелем Макроном домовилися про новий франко-німецький поштовх для Європи», – прокоментував тоді Мерц співпрацю Берліна та Парижа щодо оборонних проєктів. Через кілька годин у Варшаві канцлер підкреслив роль Польщі в безпеці східного флангу НАТО та вказав на зобов’язання Німеччини «краще захищати ці європейські зовнішні кордони». Прем’єр-міністр Туск тоді стверджував, що налаштований оптимістично щодо майбутніх відносин Німеччини та Польщі, відмічаючи потребу поділяти спільну відповідальність за «сильну Європу».

Таким чином, одразу після складання присяги Фрідріх Мерц окреслив акценти зовнішньополітичного курсу Німеччини на посиленні зв’язків із ключовими партнерами в межах ЄС. Такий вектор постав із стратегічної невизначеності, що виникла із охолодження стосунків Європи зі США після повернення Дональда Трампа до Білого Дому, тарифного протистояння з Америкою та Гренландської кризи. Фрідріх Мерц підтримав вектор європейського автономізму щодо оборони, а коротке турне, здійснене канцлером 7 травня 2025 року, стало логічним кроком із відновлення й посилення альтернативних щодо традиційних гарантій союзів. Це співзвучно з дискусіями, які посилилися в лютому тогоріч, про поширення британського та французького ядерного стримування на Європу – Фрідріх Мерц просував цю ідею на фоні успішних виборів до Бундестагу та був підтриманий президентом Франції у березні 2025 року.

Саме проєкт європейської ядерної парасольки як одна із ключових тем обговорення виокремлює інавгураційний візит канцлера до Парижа з-поміж традиційних відвідин очільниками німецького уряду французької столиці в перші дні після обрання (до прикладу, так само чинили Ангела Меркель та Олаф Шольц у 2005 та 2021 роках відповідно). Перемовини, що пройшли між Фрідріхом Мерцем та Емманюелем Макроном тоді і, за повідомленням, продовжувалися в наступні місяці, до сьогодні вилилися в оголошення Францією в березні 2026 року про розширення ядерного арсеналу та запровадження політики «поглибленого стримування», яка передбачає можливість розміщення сил, здатних нести ядерну зброю, на території союзників у Європі. Невдовзі канцлер Мерц та президент Макрон у спільній декларації оголосили про створення консультаційного органу, що слугуватиме рамкою для «доктринального діалогу та координації стратегічної співпраці» Німеччини та Франції, в тому числі щодо ядерних сил останньої.

Відтак у вимірі конструювання Німеччиною менших (порівняно з НАТО) союзів Париж відіграє ключову роль гаранта у процесі створення європейської ядерної парасольки – вкрай важливого чинника за непевності ядерних гарантій з боку США. Франція розширює відповідний арсенал, а численні країни-союзники в Європі заявлені президентом Макроном як зацікавлені у долученні до французької ініціативи із розміщення військ ядерного стримування. Крім Німеччини, бажали приєднатися Польща, Нідерланди, Бельгія, Швеція (та навіть однією з перших доєдналася до засідань вищезгаданої консультаційної експертної групи), Португалія та Данія, а в квітні стало відомо про аналогічне бажання Чехії.

Поява такого важелю впливу в руках Парижа неодмінно підживлює конкуренцію між Францією та Німеччиною щодо лідерства в регіоні. Примітно, що в цей же період посилюється напруга між Берліном та Парижем щодо декількох тривалих оборонних проєктів. Future Combat Air System (FCAS), розпочатий у 2017 році і направлений на розробку винищувача нового покоління, мав би стати найбільшим промисловим проєктом у Європі, однак був остаточно зірваний у червні 2026 року після тривалих переговорів. Цей провал підважив подальший розвиток франко-німецького танкового проєкту Main Ground Combat System (MGCS), також розпочатого в 2017 році: коментуючи перебіг проєкту, голова Rheinmetall ухильно відповів на запитання щодо ризику виходу Франції з розробки. Крім того, виникла суперечка щодо відкладеної програми Eurodrone: Франція скасувала закупівлю систем до 2035 року, посилаючись на появу дешевших альтернатив. Такий перебіг оборонної співпраці між Берліном та Парижем спонукає поглянути на альтернативні партнерства, організовані Німеччиною.

Італія

Паралельно із провалом FCAS на початку червня 2026 року директор італійської аерокосмічної та оборонної групи Leonardo, відповідаючи на запитання про можливість залучення Німеччини до британсько-італійсько-японського проєкту винищувачів Global Combat Air Programme (GCAP), сказав, що Берлін «безумовно буде особливо цінним партнером». Важливо, що долучення до міжнародних програм як один із варіантів забезпечення потреб Німеччини у винищувачах назвав міністр оборони ФРН Пісторіус. Крім такого варіанту, міністр допускав закупівлю додаткових винищувачів у США, а також потенційну розробку Німеччиною власного проєкту.

У травні-червні 2025 року виникають передумови для зближення Берліна та Риму. 12 червня, паралельно із зустріччю групи Weimar+ (Франції, Німеччини, Польщі, Іспанії, Великої Британії та Італії), що пройшла в столиці Італії й була присвячена підтримці України та збільшенню оборонних витрат, відбулися перемовини очільників МЗС Німеччини та Італії і формалізація декларації про зміцнення стратегічного партнерства із визначенням пріоритетними сфер управління міграцією та безпеки й оборони. Тому передувала напруга, що виникла між прем’єр-міністром Італії Мелоні та президентом Франції Макроном через відмінності позицій щодо потенційного розміщення військ в Україні: Джорджія Мелоні не відвідала Київ 10 травня разом із лідерами Великої Британії, Німеччини, Франції та Польщі, а також оминула телефонну розмову з Дональдом Трампом на полях саміту в Албанії. Відтак Берлін потенційно міг виконувати функцію посередника між Італією та «автономістською» Європою у спробах примирення (разом із попереднім візитом президента Макрона до Риму 3 червня), що вилилося в поглиблення подальшої співпраці, а надто – на фоні кризи спільних оборонних проєктів Франції та Німеччини.

Цю італійсько-німецьку координацію на кінець 2025 року вдається прослідкувати в сфері оборонного співробітництва. На початку листопада, незадовго до появи новин про обговорення Берліном і Парижем плану відмови від FCAS, повідомлялося про отримання спільним підприємством Rheinmetall та Leonardo, заснованим у 2024 році, першого замовлення від італійської армії – 21 бойової броньованої машини A2CS. Leonardo Rheinmetall Military Vehicles (LRMV). Джерело

Польща

В описуваному перерозподілі балансу сил у червні цьогоріч Німеччина підписує нову оборонну угоду з Польщею. Інтерес Берліна полягає у зміцненні партнерства з Варшавою як сильним логістичним хабом та місцем зосередження координаційних та навчальних центрів у контексті підтримки України. Але умови угоди, підписаної міністрами оборони двох держав, виходять за межі логістики й торкаються також теми інтеграції оборонних політик Німеччини та Польщі, а також співпраці в реагуванні на гібридні загрози, в тому числі – у контексті безпеки країн на Балтійському морі. Документ акцентує увагу на взаємних зобов’язаннях Берліна та Варшави щодо надання допомоги у випадку зовнішнього нападу відповідно до статті 5 Договору про НАТО та статті 42 (7) Договору про ЄС – це вкладається у вищезгадану концепцію конструювання менших союзів, які б доповнювали усталені оборонні гарантії в умовах невизначеності та загрози з боку рф. Свідченням посилення співпраці двох країн також стала інформація про участь німецьких інженерів Бундесверу в польський проєкт «Eastern Shield» зі зміцнення кордонів з білоруссю та росією, в тому числі в районі Сувалкського коридору.

Нордичний та балтійський вектор

На фоні епізодів саботажу в Балтійському морі поступово посилювалася співпраці Берліна із країнами Північної Європи. Визначальним напередодні обрання Фрідріха Мерца канцлером ФРН стало проголошення місії Baltic Sentry під егітою НАТО 14 січня 2025 року в Гельсінкі. На саміті Німеччина, Данія, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща й Швеція ухвалили рішення про посилення охорони Балтійського моря через збільшення кількості патрульних та бойових кораблів, дронів та розвідувальних літаків. До місії також долучено Commander Taks Forse Baltic (CMF Baltic) – регіональну тактичну групу ВМС Німеччини, яка фокусується на загрозах підводним об’єктам та «тіньовому флоті» рф. Примітно, що пізніше Baltic Sentry стала шаблоном для двох ініціатив: місії Eastern Sentry (вересень 2025) із захисту східного флангу НАТО у відповідь на порушення росією повітряного простору країн-членів-альянсу, а також Arctic Sentry (лютий 2026) для посилення протидії росії та Китаю в Арктиці. Ці ініціативи також проводяться під егідою НАТО, що визначає один із фокусів альянсу в європейській безпековій політиці на протидії гібридним загрозам і підготовці до прямих загроз з боку рф. Важливо, що Німеччина долучена як до Eastern Sentry через продовження патрулювання повітряного простору Балтійських країн та доєднання до додаткових акцій із протиповітряної оборони східного флангу, так і до місії Arctic Sentry, у межах якої Берлін у лютому 2026 року направив до Ісландії літак-заправник A400M та чотири бойові літаки Eurofighter.

Таким чином простежуємо, як Німеччина продовжує активну комунікацію із союзниками через механізми НАТО – альянс залишається важливою формою ведення співпраці між державами-членами. Але Берлін також поглиблює співпрацю з нордичними країнами на інших рівнях. У травні 2025 року канцлер Мерц, невдовзі після складення присяги, прийняв участь у саміті Nordic 5 – Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії. Тоді канцлер відзначав близькість Німеччини та країн Північної Європи, а в переговорах держав у контексті оборонної політики важливу роль відігравала безпека Балтійського моря на фоні гібридних атак рф, а також підтримка України. 

У липні тогоріч відбувся візит прем’єр-міністра Норвегії до Німеччини, у ході якого заявлено про поглиблення співпраці Осло й Берліна. Двосторонню оборонну угоду Hansa Arrangement, про підготовку якої було тоді заявлено, підписали міністри оборони Пісторіус та Сандвік на полях Мюнхенської безпекової конференції в лютому 2026 року. Вона передбачає співпрацю Німеччини та Норвегії в п’яти напрямках: космічне спостереження та зв’язок, оборонна промисловість, оперативна взаємодія в межах Rapid Reinforcement Concept, співпраця щодо застосування загальновійськових сил та морська безпека в Північному морі та Атлантиці. Останній пункт є, ймовірно, найважливішим у німецько-норвезькому треку, адже держави співпрацюють у розробці морських далекобійних ракет 3SM, а також вели перемовини щодо покупки Норвегією двох німецьких підводних човнів для власного флоту. Звичайно, поглиблення співпраці Берліна та Осло відображає збільшення присутності Німеччини в Арктиці та Північній Атлантиці. Примітно, що підписання відбулося незадовго до початку Arctic Sentry.

Окремої уваги заслуговує шведський напрямок зовнішньої політики Німеччини. Звичайно, вагому роль відіграв вступ Швеції до НАТО, який визначив доєднання Стокгольма до ряду безпекових ініціатив, зокрема й згаданих вище. Однак поглиблення співпраці також відбулося на національних рівнях двох держав. За кілька днів до офіційного вступу Швеції до альянсу в березні 2024 року в Стокгольмі міністрами оборони була підписана декларація про поглиблення співпраці з Німеччиною в оборонній сфері. Наприкінці 2025 року, коли Baltic Sentry вже була проголошена й діяла, відбулося підписання угоди про стратегічне партнерство між Берліном та Стокгольмом. Угода, спираючись також на декларацію березня 2024 року, передбачає розвиток спільних оборонних промислових проєктів та посилення координації щодо стримування та протидії гібридним загрозам в Балтійському регіоні, Північній Атлантиці та Арктиці. У межах закладеної координації у 2026 році відбулися спільні навчання німецьких та шведських збройних сил: у червні – відпрацювання повітряних боїв та оборони на базі Роннебю (Midsummer Brawl), а у вересні – навчання із перекидання німецьких сил на острів Готланд, який є стратегічно важливим для контролю морських шляхів Балтики, в тому числі й для забезпечення перекидання військ країн-членів НАТО.

Україна

У контексті триваючої російсько-української війни та відповідної позиції Німеччини ми неодмінно приходимо до огляду партнерської взаємодії Берліна із Києвом. Прихід Фрідріха Мерца до влади у 2025 році сприймався як новий імпульс щодо лідерства та сприянню змін у Європі в тому числі через позицію новообраного канцлера щодо підтримки України. Як уже згадано, 10 травня 2025 року Мерц, Стармер, Макрон і Туск прибувають у Київ, що на фоні американського тиску щодо мирних переговорів стало демонстрацією консолідованої позиції європейських лідерів із підтримки України – це об’єднання активно просував Берлін.

Інтерес Німеччини в утвердженні стійкого партнерства із Києвом полягав у самій ролі України, сформованій впродовж війни: держава налаштована на протидію Росії, яка після 2022 року усвідомлювалася в Європі як головна загроза регіональній безпеці, має сильну армію та може запропонувати допомогу в технологічних інноваціях у сфері оборони. Тож уже наприкінці травня 2025 року канцлер Мерц заявив про намір розвивати з Україною спільне виробництво ракет далекого радіусу дії. Наприкінці року в ході візиту президента Зеленського до Берліна був представлений 10-пунктний план уряду Німеччини із поглиблення взаємодії з Україною, зокрема через спільні оборонні підприємства. Крім того, домовленості передбачали подальший розгляд закупівель українського обладнання в рамках європейської ініціативи Sky Shield – це стало вагомим рішенням у посиленні співробітництва.

Зеленський і Пісторіус на підприємстві Quantum Frontline Industries. Джерело

Посилення співпраці Берліна та Києва також прослідкувати в реакції Німеччини на інцидент в аеропорту Лейпцига на початку серпня 2026 року, у ході якого відбулася спроба атакувати українські літаки Ан-124. На спільній прес-конференції, яка відбулася 2 вересня, міністр внутрішніх справ Добріндт та міністр зовнішніх справ Вадефуль заявили про «причетність росії» до спроби нападу, а також про подальший намір федерального уряду підтримувати Україну у війні. Ці заяви стали публічним звинуваченням рф у веденні гібридної війни проти Німеччини та Європи в цілому, і були невдовзі підтримані генсеком НАТО Марком Рютте. Берлін, крім того, планує збільшення поставок ударних дронів Україні, а також ракет до систем Iris-T. Повідомлялося про намір посилення співпраці між розвідувальними службами України та Німеччини, а також просування нових санкційних пакетів Берліном.

Таким чином, німецько-українська взаємодія, що від початку перебування Фрідріха Мерца на посаді канцлера була орієнтована на розвиток співпраці щодо оборонних інновацій аж до формалізації стратегічного партнерства, на кінець літа 2026 року вилилася у роботу над проєктом Freyja, де німецька сторона розробки є одним із ключових промислових підрядників. Проєктом не як спосіб замінити існуючі оборонні системи, а доповнити їх новими форматами – це вкладається в концепцію «менших союзів».

Висновок

У кризі європейсько-американських гарантій Німеччина не відмовляється від усталеної системи європейської безпеки, заснованої на НАТО, однак доповнює її мережею регіональних партнерств, що їх частково вдалося прослідкувати в межах статті. Франція стає ключовим союзником Берліна у формуванні європейського потенціалу ядерного стримування, Італія – важливим напрямом диверсифікації оборонно-промислової кооперації та одним із союзників у внутрішньоєвропейській конкуренції, Польща набуває статусу вагомого логістичного хабу та однієї з опор східного флангу. Також Німеччина активно задіяна в нордично-балтійському векторі безпекової політики Європи та розвиває власну взаємодію із країнами Північної Європи як у межах НАТО, так і на національному рівні. Україна все більше інтегрується у спільні оборонно-технологічні проєкти і розглядається Німеччиною як один із ключових партнерів у сфері військово-технологічний інновацій.

Отже, особливістю безпекової стратегії Німеччини за Мерца є прагнення поєднати різні типи взаємозалежності: від ядерного стримування та військових зобов’язань до промислової й технологічної кооперації з європейськими державами. У цьому сенсі «менші союзи» стають для Німеччини інструментом не заміни наявної архітектури безпеки, а її адаптації до поточних геополітичних умов.