МІЖНАРОДНАІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
+ Долучитись
Підтримати
МІЖНАРОДНА
Дмитро Ананьєв, штатний аналітик Центру “Resurgam” з політики країн західної та центральної Європи
Дрон над аеропортом Лейпцига в Німеччині. Джерело
У серпні 2026 року безпілотник із вибухівкою намагався здійснити атаку на аеропорт Лейпцига в Німеччині. Відповідальність за ці дії німецький уряд поклав на росію, а європейські посадовці розцінили інцидент як частину зростаючої російської гібридної кампанії.
Після 2022 року європейські держави дедалі частіше стикаються з певними діями держав та їхніх проксі, які явно порушують мирні відносини, але які не є проявом відвертої агресії проти країни. Європейці фіксують диверсії проти своєї критичної інфраструктури, кібератаки, кампанії дезінформації, втручання у політичні процеси, глушіння супутникової навігації, появу невстановлених безпілотників та інші інциденти. Водночас інша сторона, яку підозрюють в атаках, публічно не визнає своїх агресивних дій, що ускладнює реагування на них.
Розбираємося, чим гібридна війна відрізняється від невоєнних форм тиску й маніпулятивного впливу та де проходить межа між нею і конвенційною війною.
Головною ознакою гібридної війни є розмиття межі між військовими й невійськовими формами примусу. Тобто, говорячи простіше, між явним миром та відкритою війною. Окрім того, гібридна війна не зводиться до використання конкретного виду зброї чи методу впливу, а поєднує різні інструменти.
НАТО визначає гібридні загрози як паралельне використання військових і невійськових, відкритих і прихованих засобів. До таких засобів можуть належати дезінформація, кібератаки, економічний тиск, нерегулярні збройні формування або регулярні сили. Гібридна війна дозволяє державі діяти нижче порогу відкритого військового конфлікту або паралельно з ним. Диверсія, кібератака, інформаційна операція чи політичне втручання навіть у поєднанні можуть не надавати жертві підстав для військової відповіді, бо причетність конкретної держави складно швидко довести. Це дозволяє агресору чинити тиск на країну без оголошення війни та уникати політичних або санкційних механізмів відповіді. Фактично, гібридна війна — це стратегія комариних укусів, яка виснажує державу-жертву, змушуючи її витрачати ресурси на численні дрібні загрози, що не дають очевидних підстав для публічної відповіді.
Конвенційна війна має справу з відвертим примусом, тоді як гібридна війна намагається приховано впливати. Тому варто розглянути три основні способи впливу. Класичними є м’яка сила (soft power) та жорстка сила (hard power), які запропонував Джозеф Най наприкінці 1980-х років. У 2017 році дослідники Крістофер Вокер і Джессіка Людвіг виокремили гостру силу (sharp power).
М’яка сила застосовується відкрито та базується на механізмі формування привабливості. Її використання не є ознакою гібридної війни, але вона може застосовуватися одночасно з іншими типами сили. Держава через свою культуру, освіту, цінності, дипломатію або міжнародні програми формує позитивне та привабливе ставлення до себе. Таким чином, їй легше розвивати відносини з іншими та розвивати співпрацю.
М’яку силу використовують як демократичні держави, так і держави, які відступають від демократичних стандартів. Наприклад, Анкара будує довгострокові зв'язки з людьми з різних країн через мережу культурних центрів Інституту Юнуса Емре, які працюють у десятках держав та займаються популяризацією турецької мови й культури. Аналогічно працюють Goethe-Institut Німеччини, Institut français Франції або інші державні культурні установи, які відкрито представляють країну, її мову та культуру.
Водночас росія є прикладом країни, яка паразитує на відкритості м’якої сили, застосовуючи одночасно й гостру силу. 85 культурних центрів «Російський дім», якими керує Росспівробітництво та які діють станом на вересень цього року, зокрема в Австрії, Бельгії, Болгарії, Угорщині та інших країнах, організовують заходи для росіян за кордоном і просувають російську культуру та мову. За формою така діяльність виглядає як застосування м’якої сили. Водночас у липні 2022 року проти Росспівробітництва були введені санкції ЄС через використання цією організацією своєї мережі для підтримки агентів впливу, пропагандистських проєктів і поширення кремлівських наративів.
Станом на 2026 рік такі центри припинили діяльність в Молдові, Німеччині та Польщі. Після випадку з безпілотником в аеропорту Лейпцига 1 вересня німецький уряд звинуватив у цьому росію. Також у відповідь він оголосив про закриття російського консульства в Бонні й припинення договору, на підставі якого працює «Російський дім» у Берліні, який протягом тривалого часу звинувачували в поширенні пропаганди та шпигунстві. Москва заперечила причетність до атаки та у відповідь наказала припинити роботу Goethe-Institut у росії, а згодом закрила і Генеральне консульство Німеччини в Санкт-Петербурзі.
Цей випадок демонструє, що європейські держави усвідомлюють ризики такого впливу й можуть підозрювати певні структури у шпигунській діяльності. Водночас вони тривалий час зберігають їхню присутність з політичних, дипломатичних або правових міркувань і переходять до точкового реагування лише після різкого загострення.
Гостра сила передбачає приховане проникнення у політичне, суспільне або інформаційне середовище іншої держави та його викривлення. Гостра сила використовується у гібридній війні.
Гостра сила використовує ці середовища для маніпуляції інформацією, яку отримують громадяни, кому вони довіряють і як формується суспільна дискусія. Інструментами можуть бути залежні від ворожої держави або замасковані медіа, приховане фінансування організацій, створення мереж впливу, використання авторитетних суспільних груп та маніпуляція інформаційними потоками.
Частіше подібних атак зазнають відкриті суспільства, але авторитарні режими також можуть зазнавати такого впливу, хоч їм легше йому протидіяти. По-перше, вони жорстко та системно контролюють медіа, громадські організації та політичне середовище на межі цензури, обмежуючи вільний доступ своїх же громадян до інформації. По-друге, вони самі активно застосовують гостру силу проти інших держав, тому чудово обізнані в інструментах гострої сили. Росія вже кілька десятиліть планомірно застосовує гостру силу в різних країнах. В Україні у 2021 році ліквідували телеканали «112 Україна», NewsOne та ZIK, які формально належали Тарасу Козаку, але були пов’язані з Віктором Медведчуком. Вони системно поширювали проросійські дезінформаційні наративи. У Грузії та деяких країнах російські інформаційні ресурси, зокрема Sputnik, поширюють дезінформацію. Після 2022 року ЄС припинив мовлення RT, наприклад у Франції, через систематичну інформаційну маніпуляцію та дезінформацію. Аналогічно цьому Кишинів почав блокувати Sputnik, RT та десятки інших російських сайтів, називаючи їх частиною інформаційної війни проти країни.
Жорстка сила ґрунтується на відкритому, але дуже обмеженому застосуванні сили з метою впливу на іншу сторону. Гібридна війна використовує й жорстку силу. Окрім військових сил, вона стосується також загрози їхнього використання, військових розгортань поруч із країною-жертвою та інших інструментів, наприклад, економічних санкцій, експортних обмежень, замороження активів тощо. Наприклад, проявом жорсткої сили було зосередження росією військової сили на кордонах України у 2021 році під прикриттям «тренувань».
Жорстка сила не обов’язково призводить до військових дій. Китай, наприклад, регулярно використовує військову присутність поблизу Тайваню як інструмент тиску. У 2026 році Пекін продовжив нарощувати сили навколо острова, залучаючи також дослідницькі судна та морську міліцію — формально цивільні рибальські судна. Тайвань змушений постійно стежити за ними, що відволікає його оборонні та розвідувальні ресурси й створює перевагу для Китаю. Крім того, Пекін не відмовляється від застосування сили для встановлення контролю над Тайванем.
Одна й та сама держава може використовувати всі три методи впливу. Держава може одночасно фінансувати культурні та освітні програми за кордоном, приховано підтримувати інформаційні або політичні мережі та демонструвати військову силу.
Гібридне протистояння охоплює усі п’ять операційних доменів ведення військових операцій — сухопутний, морський, повітряний, кібернетичний та космічний, які розглядає НАТО, та додає до цього списку інформаційне та когнітивне середовища.
Водночас гібридна операція майже ніколи не залишається в межах одного домену: кібератака може впливати на енергетичний об’єкт, супутникове глушіння може порушувати навігацію авіації та флоту, а фізична диверсія може використовуватися як привід для інформаційної кампанії.
На суші різниця між відкритою війною і гібридною операцією найбільш помітна в тому, хто саме застосовує силу. Замість регулярних військових у формі можуть використовуватися агенти спецслужб, диверсійні групи, нерегулярні формування, найманці або місцеві проксі, зв’язок яких із державою-агресором спочатку заперечується або приховується.
Одним із найяскравіших прикладів стала операція колишнього працівника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) у Слов’янську у квітні 2014 року. Його озброєна група, керована кремлем, захоплювала адміністративні будівлі та об’єкти сектору безпеки й оборони. Згодом її бійці перемістилися до Донецька й стали ядром сил так званої «ДНР». Тоді росія заперечувала свою причетність, називаючи бойовиків «силами самооборони» з місцевих жителів.
У сучасній Європі подібна логіка проявляється у використанні місцевих виконавців для диверсій або збору інформації. У травні 2026 року норвезька служба безпеки повідомляла про активізацію спроб російських спецслужб вербувати українців, які проживають у Норвегії, використовуючи шантаж і погрози їхнім родичам на окупованих територіях. У вересні 2026 року Данія також повідомила про подібні спроби російських спецслужб вербувати місцевих громадян для розвідки та підготовки диверсій проти оборонних підприємств.
Саме атаки на критичну інфраструктуру — залізниці, логістичні вузли, підприємства оборонної промисловості, енергетичні об’єкти чи склади — завдають реальної матеріальної шкоди та посилюють відчуття небезпеки. Публічно вони не дають державі, яку атакували, підстав для негайної відповіді, окрім як символічних кроків на дипломатичному фронті.
Об’єкти атаки можуть відрізнятися, і якщо раніше російські атаки були «символічними», то ось вже підпал на об’єкті виробника військової робототехніки Milrem Robotics у серпні 2026 року в Таллінні, який постачає наземні безпілотні системи Україні, вивів гібридну війну на новий рівень. Естонська сторона вважає, що «вони були прямо спрямовані на те, щоб порушити постачання, обмежити їх або повністю припинити». У вересні Естонія після розслідування офіційно звинуватила росію у підпалі. Таким чином, росія не тільки веде гібридну війну проти Європи, а й продовжує вести конвенціональну війну з Україною через гібридну війну з Європою.
Морський простір особливо вразливий до гібридної діяльності через інтенсивне цивільне судноплавство, наявність критичної інфраструктури, великі площі акваторій та складність швидко визначити, чи є конкретний інцидент випадковістю, злочином або навмисною операцією іншої держави.
Як ми вже писали в матеріалі, після серії пошкоджень підводних кабелів у Балтійському морі Альянс у 2025 році запустив операцію «Балтійський Вартовий» для захисту морської інфраструктури. Окремою проблемою стало й можливе використання суден російського «тіньового флоту» для розвідувальної діяльності, окрім перевезення нафти. Показовим прикладом стала подія навесні 2026 року, коли Британія, Норвегія та США зірвали приховану російську операцію проти підводних оптоволоконних кабелів біля острова Шпіцберген, кінцевою метою якої було влаштування диверсії.
Гібридні операції в повітряному просторі дедалі частіше передбачають використання дешевих безпілотників, які залітають на територію інших держав. Вони можуть вести розвідку та перешкоджати роботі цивільної інфраструктури, перевіряючи реакцію сил безпеки й створюючи психологічний тиск на місцеве населення. Росія відправляє свої безпілотники або скеровує українські на територію Європи. Так, дрони фіксували над аеропортами Данії та Норвегії, російські безпілотники проникали в повітряний простір Польщі, а російські винищувачі — в естонський.
Навіть без атаки дрон може змусити державу закрити аеропорт, підняти винищувачі або використати дорогі засоби ППО. У результаті противник витрачає ресурси, а нормальна робота інфраструктури порушується. Тому європейські держави шукають дешевші способи протидії безпілотникам, у тому числі залучаючи український досвід у війні з росією.
Атака на інформаційні системи зачіпає роботу державних установ, енергетики, банків, транспорту, зв’язку чи політичних організацій без фізичного проникнення на територію іншої країни. Кібератаки рідко здійснюють актори, офіційно пов’язані з державою. Часто за ними стоять хакерські угруповання, які можуть діяти як на замовлення держави, так і у власних інтересах. Через це складно встановити, хто саме стоїть за атакою. Такі дії можуть використовуватися для тимчасового припинення роботи державних чи політичних ресурсів, створення хаосу, демонстрації вразливості або тиску на суспільство.
Під час парламентських виборів у Данії у 2025 році проросійське хакерське угруповання NoName057(16) за допомогою DDoS-атак виводило з ладу сайти данських муніципалітетів. Цього року під час парламентських виборів у березні це ж хакерське угруповання спрямувало атаки на сайти Данського енергетичного агентства та партії Радикальні ліві, яка підтримує Україну. Таким чином, росія намагається втручатися у внутрішні справи країн та підривати ефективність демократичних інституцій та довіру населення до них.
Атаки в кіберпросторі поєднуються з іншими видами: наприклад, кібератака створює технічний ефект, а інформаційна кампанія намагається вплинути вже на політичне сприйняття виборців. Під час тих самих данських виборів паралельно з DDoS-атаками проросійські канали поширювали повідомлення про те, що уряд нібито витратив державні кошти на допомогу Україні й через це змушений підвищувати податки.
Залежність сучасних держав і армій від супутникових систем робить космос ще одним важливим середовищем протистояння. Серед прикладів такого гібридного простору є глушіння сигналів супутників, підміна навігаційних даних або кібератаки на цю наземну інфраструктуру.
Особливо важливими є супутникові системи навігації. Глушіння сигналів GPS/GNSS (jamming) може позбавити літаки, кораблі, військову техніку або цивільних користувачів точного позиціонування, а підміна сигналу або підміна навігаційних даних (spoofing) — передавати їм хибні координати. У Балтійському регіоні такі інциденти стали поширеними, й Швеція розглядає перебої GPS поряд із пошкодженням підводних кабелів як частину постійного гібридного тиску з боку росії. Іншим прикладом таких дій стало те, що у вересні 2026 року фінська компанія Finnair через регулярні GPS-перешкоди в Балтійському регіоні змінила підготовку пілотів та операційні процедури.
Найбільш показовим прикладом гібридної війни у космосі є випадок, коли у жовтні цього року російський військовий супутник «Космос-2612» навмисно здійснив небезпечне наближення до американського комерційного апарата ICEYE-X36, який надає дані, у тому числі ЗСУ.
У підходах НАТО щодо гібридної війни інформаційне та когнітивне середовище тісно пов’язані. Тут державний або недержавний актор намагається контролювати, яку інформацію отримує суспільство, через які канали вона поширюється та в якому контексті сприймається. Для цього використовуються пропаганда, дезінформація, боти, контрольовані або замасковані інформаційні ресурси, штучний інтелект і deepfake. Інструментом гібридної війни тут є гостра сила, яку посилює м’яка сила за наявності.
Щоб вплинути на поведінку суспільства й посадовців, інформаційна операція не обов’язково має переконати людей повірити в конкретний фейк. Постійне насичення інформаційного простору суперечливими версіями подій поступово підриває довіру до джерел інформації та ускладнює розрізнення фактів і маніпуляцій.
Наприклад, метою може бути не переконати європейця в тому, що росія є «правою», а поступово сформувати в нього переконання, що війна занадто дорога, Україна все одно не переможе, союзникам не можна довіряти або поточна зовнішня політика уряду лише створює нові ризики. Дослідження Resurgam показало, що деякі французькі медіа ретранслювали заяви російських структур без достатнього контексту, через що пропагандистські наративи сприймалися читачем як звичайна перевірена інформація. Такі випадки легітимізують російські меседжі та у певних випадках можуть впливати на сприйняття війни, довіру до України та готовність суспільства її підтримувати.
У сучасному світі агресивна війна заборонена, але це не запобігає її початку. Як і раніше, агресори докладають значних зусиль, щоб представити свої дії як вимушені як перед зовнішньою, так і перед внутрішньою аудиторією.
Гібридна атака знімає це питання — агресор майже завжди невидимий чи його важко визначити. З огляду на тенденцію конфліктів розгортатися по спіралі, країна-жертва має ретельно розраховувати пропорційність відповіді. Адже відкрита реакція на гібридну агресію, яка по суті є провокацією, може бути використана агресором як привід для війни та виглядати в очах інших як акт агресії.
Звичайна конвенційна військова атака видима, вона має свої межі й зрозумілі протоколи реагування. Але гібридна атака може тривати роками, і як на неї реагувати, незрозуміло. Логіка гібридного протистояння полягає у розмитті цих меж — це й є однією з його головних переваг. Саме сценарію, коли країна буде перевантажена кібератаками, диверсіями на кордоні, інформаційними вкидами та, можливо, навіть атаками безпілотників чи ракет, побоюються у Балтійському регіоні через обмеженість можливостей цих країн для реагування та вразливість їхніх кордонів до такого роду провокацій. До того ж гібридна війна посилює страх населення країн-цілей перед конвенційною війною та звужує простір для рішучого реагування держави, утворюючи замкнене коло.
До того ж перевага таких дій для агресора полягає в тому, що інструментом гібридної війни може бути будь-який інструмент. Так, білоруські спецслужби напередодні російського вторгнення, у 2021 році, організували натовп мігрантів біля кордонів Польщі, Литви й Латвії. Аналогічні події відбулися й 5 жовтня цього року на кордоні Латвії з Білоруссю, коли озброєні люди в масках намагалися провести групу з понад 20 мігрантів через кордон та пошкодили прикордонну інфраструктуру. Таким чином, ця провокація одночасно поєднала міграційний тиск на кордоні та саботаж важливих систем прикордонної інфраструктури, створивши значний тиск на уряд.
Гібридна війна дозволяє актору чинити примус за допомогою непрямих методів різного ступеня тиску, не переходячи до відкритої війни. Вона дозволяє отримати частину переваг та уникнути частини витрат, які супроводжують конвенційну агресивну війну. Неоднозначність причетності ускладнює покладання відповідальності, а дії агресивного характеру, що не досягають порогу збройного нападу, обмежують можливості швидкої та ефективної відповіді. Поєднання різних видів атак дає змогу поступово виснажувати противника, змушуючи його зосереджувати ресурси на подоланні наслідків цих атак.
Гібридна війна може передувати конвенційній війні, супроводжувати її або залишатися основним способом протистояння, якщо політичних цілей можна досягти без масштабного застосування сили.
Вам може бути цікаво
