Антиукраїна: що робить росія з окупованими територіями?

Фото: Getty Images

Російська урядова політика на ТОТ: поєднання хаосу і некомпетентності

Хоча рф систематично проводить дезінформаційні кампанії для дискредитації української влади та держави як такої, управління окупованими територіями самою ж росією залишається на неякісному, неефективному рівні. Існує багато досліджень щодо російського впливу в Європі, який може підважити підтримку України, але найбільший вплив рф справляє на Україну саме через тимчасово окуповані території та її мешканців, а отже російська політика щодо ТОТ потребує як аналізу, так і вчасних рішень з боку українського уряду. Особливої актуальності це питання набуває через ймовірну приховану мобілізацію рф після парламентських виборів у 2026 році, яка, як і в 2022 році, може початись з окупованих територій.

За даними української влади, на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) продовжують проживати близько 3,5 мільйона українців. Для цих територій було виділено російським урядом за 2025 та 2026 роки 674 млрд рублів, причому за рівнем дотацій “ДНР” знаходиться на 2-му місці після Республіки Дагестан.

У фокусі аналізу знаходиться Маріуполь та так звана “ДНР”. З 2022 року Маріуполь та інші завойовані міста були майже повністю знищені внаслідок російської облоги, а отже, потребують значних субсидій та виваженої стратегії розвитку. Але не це є пріоритетом для рф.

У документах щодо відновлення територій стоїть пункт про відновлення інфраструктури морських портів Маріуполя та Бердянську, що дозволить збільшити потужність перевалки вантажів. Вже зараз РФ активно експлуатує порти цих міст для постачання озброєння для російського угруповання військ та для завантаження викраденого зерна до рф, і примітно, що їхнє відновлення зайняло значно менше часу, ніж інших об’єктів і програм в економіці, соцзахисті, медицині, інфраструктурі, що говорить про пріоритети окупаційної адміністрації. 

Можна виділити три рівні державної стратегії рф, через які росія перетворює місцеве населення на заручників ситуації та ресурс.

Перший рівень полягає у русифікації тимчасово окупованих територій

Державній політиці рф, яка спрямована на асиміляцію та знищення ідентичності підкорених народів. Її метою є інтеграція населення у російський простір, “вирощування” лояльного до влади покоління, залучення до російського війська, придушення партизанських настроїв. Розглянемо її детальніше та зʼясуємо, з яких елементів вона складається.

Політичний науковець з Маріуполя, М. Булик, наголошує на першочерговості паспортизації для юридичного закріплення окупаційного режиму. Наявність російського паспорту стає символом підкорення місцевого населення, узаконенням контролю, а відмова від нього тотожна втраті майнових прав, роботи, соціальних виплат, меддопомоги. Обираючи між фізичним виживанням та юридичною лояльністю, люди зупиняються на другому, адже тривале ігнорування паспортизації може призвести до депортації, погроз і навіть арештів. Водночас існує вимога відмовлятись від українського громадянства, щоб створити відчуття неповернення (“навіщо українське, якщо росія тут назавжди?”). А з 2023 року російський закон вважає українців без російського паспорту “іноземцями”, що потребують депортації за межі РФ.

Однією з найголовніших проблем на ТОТ є право на власність. Окупаційна адміністрація пропонує містянам квартири, які вже мають власника або повністю зруйновані та спалені внаслідок бойових дій. Для цього РФ фактично вилучає нерухомість із приватної власності, використовуючи відсутність мешканців та перереєстрації майна за російським законодавством як підстави для визнання квартир “безгосподарними”.

Росіяни зносять не лише пошкоджені будинки, але й ті, які можна було відремонтувати, натомість жителям пропонується житло не у новобудовах, а занедбаних частинах міста та окраїнах. Однією з причин такого несправедливого підходу до дефіцитного житла є приховування власних злочинів: під завалами будівель досі можуть залишатися тіла людей, що загинули в перші місяці повномасштабного вторгнення. На цей факт вказує також план окупантів відновити найбільш сильно постраждалі мікрорайони лише у 2030-2035 роках, а зараз зосередитись на історичному центрі та “Азовсталі”. Такий підхід має демонстративну функцію: показати, що під російським контролем місто відроджується. Але ігнорування найбільш постраждалих районів та виселення людей за межі свого проживання вказує на “фасадність” цього відродження, яке залишає без належного житла значну частину мешканців.

Щоб українці отримали житло хоча б в іпотеку, потрібне офіційне працевлаштування від 6 місяців з рівнем зарплати, який неможливо отримати у Маріуполі. Багато людей вимушені жити в уцілілих орендованих квартирах, які в середньому коштують 15 000 – 20 000 грн на місяць. 

Примітно, що розмір компенсації визначається не фактичною площею знищеного житла, а встановленою нормою — 33 квадрати на людину і відповідною сумою компенсації. На одну людину дають до 17 тис. доларів: для порівняння нові квартири у Маріуполі коштують від 45 до 100 тис. доларів. У новому побудованому житлі не живуть маріупольці: там росіяни, які встигнули вкластись в іпотечне житло. Для порівняння ціни у Санкт-Петербурзі та Москві на двокімнатні квартири у новобудовах починаються від 80 тис. доларів.

Ціни на новобудови в окупованому Маріуполі. Джерело

Бардак та хаос, як у 90-х. Ніхто нам житло не поверне. Кажуть, що безхазяйні квартири, а приходиш на розподіл — там мешкають інші люди. Або [житло] горіле, або недобудоване, або з “Росреєстру”, яке реєстрували живі власники.

В окупованому Маріуполі наразі проживає більше 80 000 росіян без урахування військових. Пільгова іпотека у 2% (в самій росії вона сягає 20%) є способом привабити російське населення на окуповані території та провести політику заміщення населення. Стратегія не нова: як і в часи імперії, щоб “опанувати” чужі території, влада привозила росіян та розбавляла населення своїм лояльним етносом, та формувала прошарок, лояльний до російської влади й зацікавлений у збереженні встановленого нею порядку. Людей з українською свідомістю влада не розглядає як надійне населення, тож їх забезпечення відбувається за надлишковим принципом.

Чат сусідів у новобудові в Маріуполі з інстаграму рієлторки-росіянки. На 9 росіян-сусідів припадає один місцевий житель

Більш темною стороною російської присутності виступає розширена система катівень на ТОТ. На березень 2026 відомо про щонайменше 2400 цивільних бранців, які незаконно утримуються в РФ. За словами українського омбудсмена, міжнародне право забороняє утримання цивільних у полоні, але не містить чітких механізмів їх повернення.

Російська окупація сприяє розриву сімейних звʼязків. Через заборону соціальних мереж сімʼям важко контактувати одне з одним, фільтрація із забороною повернутись додому робить можливою зустріч лише на території третьої країни, а нестабільний інтернет, світло, складність технологій для людей похилого віку ще більше ускладнюють контакт.

Але найбільше знищенню сімʼї сприяє викрадення дітей. У рамках політики асиміляції, яка проводиться зокрема щодо українських дітей-сиріт, в Росії була розгорнута пропагандистська кампанія, спрямована на заохочення своїх громадян всиновлювати депортованих дітей. Зокрема, в Росії створили “каталог” українських дітей для усиновлення. До цього процесу причетні колаборанти: вони повідомляють про перебування дітей, логістично допомагають переселити сирот та правильно оформити їх документи. Відомо щонайменше про 19493 дитини, яких депортували до росії або примусово перемістили з тимчасово окупованих територій. З них вдалось повернути лише 2145.

Ілюстрація онлайн-каталогу для вибору дітей на всиновлення з окупованих територій. Джерело

Марія Бєлова-Львова та всиновлений з окупації маріуполець Пилип Головня. Джерело

Отже, русифікація ТОТ втілюється через такі елементи: паспортизація, заміщення місцевого населення, фільтрація, утримання цивільних, розрив сімейних звʼязків та викрадення дітей. Несправедливий розподіл житла та приховування власних злочинів є побічним ефектом, який обумовлений некомпетентністю та байдужістю до потреб місцевого населення. Це вчергове демонструє наміри РФ щодо окупованих територій, а саме їх облаштування під російські стандарти для росіян. Як результат, ТОТ України знаходяться на останньому місці в рейтингу свободи за оцінкою Freedom House — нижче за Південний Судан, Газу, Північну Корею та Еритрею. Навʼязуваний російський паспорт є умовою отримання будь-яких послуг на ТОТ, і він же дозволяє призвати жителів на військову службу проти України або звинуватити їх у державній зраді.

Другим рівнем держстратегії рф є когнітивна війна

Сєргєй Вєсєловскій, один з частих гостей пропагандистського шоу “Соловьев LIVE”, однією цитатою окреслив мету когнітивної війни росіян: “[українці]..перестали бути руськими, вони перестали бути людьми...вона українка, тому що вона “вирусь”…таких там, на жаль, велика кількість. Щоб їх перетворити назад у людей, їх треба вже не виховувати. Їх треба дресирувати”.

Різниця між когнітивною та інформаційною війнами – у способі обробки інформації та загальній меті: якщо інформаційна війна хоче мати контроль над інформаційними потоками і навантажує обʼєкт дезінформацією, пропагандою, то когнітивна війна впливає на спосіб мислення, змінює сприйняття реальності шляхом маніпуляції реальними проблемами та навʼязування руйнівних інтерпретацій. На прикладі суспільних заходів, зміни культурної памʼяті та інформаційних джерел ми можемо дослідити, як це відбувається.

Культурна та історична памʼять націй втілюється в назвах вулиць, міст, створенні свят, памʼятниках. Тому за насадження російських культурних маркерів росія взялась в першу чергу. Це розглядається саме в контексті когнітивної війни, тому що це робить окупаційна влада на чужих територіях із метою створення віртуальних неіснуючих звʼязків з російськими містами. Так, в Маріуполі переставили дату святкування міста на 2 тижні вперед, там же вулицю Азовстальську на честь заводу “Азовсталь” перейменували на Тульський проспект, а назви, які були змінені внаслідок декомунізації, повернули назад (проспект Миру - проспект Леніна, бульвар Морський - Комсомольский бульвар тощо). Самі маріупольці подавали апеляцію щодо повернення назви “Вулиця Азовстальська”, але так званий “Верховний Суд ДНР” її відхилив.Памʼятник та нова побудова, присвячені перейменуванню вулиці Азовстальської у Маріуполі як приклад декомпозиції культурної памʼяті

Як результат, зʼявились День памʼяті дітей-жертв війни на Донбасі, день Тилу російських військ, День хрещення Русі 28 липня, а також закріплення у свідомості людей важливості святкування суто російських свят. Так, на 4 листопада, День народної єдності рф, у Донецьку відкрили меморіал «пам’яті захисників Донбасу», у Волновасі з’явився монумент бойовику так званої «ДНР» Володимиру Жозі. А телеграм-канали глорифікують колаборантів та військових злочинців, що сприяли окупації росією Донецької та Луганської областей. А музей “Поле битви” розповідає про агресію з боку України в сторону Донбасу, в якому намагаються укорінити звʼязок “дитина- ополченець-захисник”.Фото з музею “Поля битви” із залученням дітей. Джерело

Фото з музею “Поля битви”. Джерело

Поширеною практикою на ТОТ стало розміщення військових складів, цехів та гуртожитків біля цивільного населення. Та у випадку влучень росіяни, телеграм-канали та окупаційні адміністрації приховують факт влучення у військовий обʼєкт та зазначають метою обстрілу цивільні об’єкти. За наявності пошкоджень будівель або жертв індоктриновані українці не займаються фактчекінгом, а згадують знайомий і зрозумілий меседж про “нацистів”, захоплення української влади після Віктора Януковича, “неправильних українцях” та потребу “відповісти”. Повторення цієї “вправи” як мінімум протягом 12 років закріплює самосприйняття українців на окупованих територіях як “інших”.

Системна стигматизація місцевого населення стала важливим компонентом когнітивної війни. Він передбачає формування стигми щодо мешканців тимчасово окупованих територій в очах решти українців: населення цих регіонів подається як «не таке», «чуже», «ідеологічно віддалене». Обидва процеси спрямовані на створення та вкорінення переконання, що повернення до України є неможливим, та на зміцнення відчуття відчуження («ждуни», «колаборанти», «зрадники»). А будь-який контакт з окупаційною владою нібито робить громадян України неповноцінними.

Більш того, завдяки пропаганді ненависті до українців зʼявився й інший водорозділ - коли мешканці окупованих з 2014 року територій сприймають жителів окупованих з 2022 року територій як “зрадників”, “чужих”. Це пояснюється заздрістю до розвитку українських міст Сходу після 2014 року, бажанням конкурувати за увагу та мінімальний ресурс окупаційної влади та російською пропагандою, яка роками розмивала образ українців як єдиної нації.

Як наслідок, жителів ТОТ намагаються штучно відділити від решти українців. Так, на Луганщині по ТБ ведуть програму під назвою “Страна 404”, де подають новини у перекрученому вигляді, зі зміною сенсу та як підтвердження тези, що цілої країни вже не існує. Пропагандистське шоу перетворюється на приниження цілої нації, й транслюють це її ж представникам, які залишились на ТОТ. Ця риторика не є новою ні для жителів ТОТ, ні для жителів підконтрольної Києву території України, але від цього вона не перестає носити характер геноцидальної, яка програмує людей до необґрунтованої ненависті.

Якщо дорослі люди все ж можуть піддавати сумніву нав’язувану інформацію, то діти є вразливішими до системного інформаційного впливу. З 1 вересня 2026 року впроваджуються педагогічні практики за новими підручниками, що передбачають не тільки поширення російського імперського наративу через освіту, а й формування уявлення про окуповані з 2014 року території як про окремий регіон зі специфічною, травмованою ідентичністю. Такий підхід має поступово витіснити їхнє сприйняття як частини України, водночас не передбачаючи повної інтеграції місцевого населення до російського суспільства.

Фотографія підручника. Джерело

Дітей з ТОТ регулярно возять до російських міст, щоб вони звикали саме їх сприймати як свій культурний простір. Так, в рамках інтелектуальної гри “Русский мир” до Челябінську привозили школярів із Маріуполя. Як результат нова лояльна генерація в умовах ізоляції від українського простору усвідомлює себе росіянами, тому що досвіду отримання української ідентичності в них не було.

Отже, другий рівень російської стратегії, когнітивна війна, полягає не стільки в адміністративній діяльності, скільки в насильницькій зміні політичної свідомості на вигідну російській владі. Її впроваджують через індоктринацію дітей, стигматизацію місцевого населення, запереченні української держави та нації, глорифікації колаборантів, заповнення міського простору російськими маркерами та новими святами. В результаті бути носієм української ідентичності небезпечно, а нове покоління не має простору, щоб асоціювати себе з Україною. Натомість йому пропонують ідентичність жителя Донбасу, травмованого війною, який ніколи не буде споріднений з росіянами через різницю досвіду та нерозумінням війни останніми.

Третім рівнем російської стратегії є інформаційна війна

На ТОТ вона впроваджується тотально через телеграм-канали.  Вони є одним з найдоступніших способів отримати новини про окуповані території: через них можна спостерігати зворотній звʼязок і рівень залученості. Проросійські телеграм-канали також входять в засоби когнітивної війни, які мають на меті контролювати інформаційні джерела. Новини щодо окупованої частини материкової України висвітлюють в основному у Телеграмі, в усіх інших соцмережах аудиторія має нульову активність. Низька активність спостерігається в “російських” версіях міста: так, на каналі “Мариуполь сейчас (російський прапор)” при 41 тисячі підписників перегляди складають 4-4,5 тисячі (співвідношення 1:10), в той час як в “Мариуполь сейчас (український прапор)” перегляди сягають 30-36 тисяч при 126 тисяч підписників (1:4).

50-70% постів у телеграм-каналах носять побутовий характер: в них розповідають про функціонування міста, інциденти у місті. За останні 2 місяці актуалізувалися питання постачання води та електроенергії, з чим окупаційні адміністрації погано справляються. Особливістю проросійських телеграм-каналів є дезінформація щодо обстрілів: присутні перебільшення обстрілів, відсутні фото- та відеопідтвердження.

Приклади публікацій без підтвердження даних

В російській сітці пости про обстріли, деградуючу місцеву політику та скарги громадян чергуються з геополітичними новинами, де підкреслюються досягнення РФ на міжнародній арені, критикується політика Заходу без необхідного для розуміння політичного контексту, але з дезінформацією та підміною понять. Робиться це для підкреслення важливості ролі росії у світі та необхідності миритись з її проблемами в обмін на начебто її геополітичну вагу.

Періодично публікуються новини про Європу та прильоти по Україні з радісним шлейфом. Українські жертви внаслідок обстрілів ілюструють як “справедливу кару” та привід для насмішок, а міф про постійні та смертоносні обстріли Донбасу залишається стійким через бажання населення психологічно знаходитись на стороні “добра”, виправдання економічного спаду, заздрість до міст на лінії фронту, що розвивались з 2014 року та спосіб виправдати російські утиски і присутність.

Приклади постів щодо обстрілів російських та українських міст в головному телеграм-каналі Донецьку

Тому через третій рівень російської стратегії, інформаційну війну, російська влада продовжує роботу над сприйняттям реальності вже на рівні джерел. Вона складається з дезінформації щодо обстрілів, вибірковості новин, накручування емоцій щодо українців та виграшному висвітленні адміністративної діяльності окупантів. Саме на цьому рівні остаточно закріплюється демонтаж українського світосприйняття, тому що щоденне знаходження в російському інформаційному полі змушує звикати до їх наративів та знаходити їх підтвердження в усіх проблемах.

Висновки

Три складові російської стратегії, а саме русифікація, когнітивна та інформаційна війни, дозволяють зрозуміти, якими хоче бачити Москва ТОТ через 10-20 років. Це має бути закрита від українського та європейського впливів територія, де існує часткова відбудова найнеобхідніших міст або важливих за функціоналом районів. Їхньою функцією має бути забезпечення російського тилу, швидша логістика. Для безперешкодного контролю над цією територією саме завезені росіяни мають складати більшість населення та відчувати себе панівним прошарком. Значення українців (які є “проблемними” через досвід російської облоги, українську ідентичність) у ТОТ хочуть нівелювати шляхом утилізації на фронті або вимиванням ідентичності, через це жителі стали обʼєктом русифікації та когнітивної війни. Щоб люди були ідеологічно готові до мобілізації та інших утисків, проводиться безперервна когнітивна перепрошивка з продукуванням ненависті до України, зміною культурної памʼяті, дезінформацією та індоктринацією дітей.

Навіть без примусової мобілізації ТОТ залишаються зруйнованим депресивним регіоном зі зламаною ідентичністю та ізоляцією від світу, тож мобілізація та військові дії лише підсилюють цю негативну тенденцію. «Антиукраїна» — це не просто русифікована територія. Це територія, на якій системно прибираються передумови для повернення українських маркерів ідентичності та формується населення, інституції й інформаційне середовище, сумісні з російським контролем.

Щоб взаємодіяти з жителями ТОТ, український уряд має створити окрему стратегію реінтеграції, виносити питання якості та свободи життя населення ТОТ в окремий пункт перемовного процесу, таким чином руйнуючи ефект пропаганди. Повернення дітей має перетворитись на агресивний та безкомпромісний трек і відбуватись за посередництва країн, які мають контакти як з українським, так і російським урядом, наразі цей трек працює лише через Саудівську Аравію. Індоктринацію дітей через шкільну програму та залучення в мілітарні організації необхідно висвітлювати на більшій кількості міжнародних заходів, щоб показати, що росія не планує зупинятись на окупації території, а готує нових солдатів, адже її мета — захоплення чужої української свідомості, яка відбувається на ТОТ без перешкод.

Не менш важливо: позитивні зрушення у сфері ВПО мають бути більш видимими для жителів ТОТ в тому числі через рекламу, пости в українській сітці, ботоферми, щоб жителі бачили альтернативу у поверненні в Україну, а не в переїзді вглиб Росії.