Економічна доктрина АдН та її наслідки

Фото: dts Nachrichtenagentur/IMAGO

Враховуючи те, що партія була утворена професорами економіки, їхня економічна доктрина все ще є важливою частиною їхньої програми та передвиборчих обіцянок. В цій статті буде проаналізовано, як ця програма змінювалася крізь роки, як вона виглядає зараз, яке за їхнім задумом місце в економічному світі займатиме Німеччина та чи можливо це взагалі. 

Еволюція економічних поглядів АдН

З 2013 по 2015 рік партія тільки починала свій розвиток, у той час як в ЄС панувала криза, спричинена величезним державним боргом країн південної Європи (Греція, Італія, Іспанія, Португалія), а також через те, що всі країни єврозони мали різну фіскальну політику, і через це менш розвинені економіки не могли врятуватися від дефіциту звичними способами (девальвація та друк власних грошей). Праволіберальна на той час партія була однотемною, а її політична програма фокусувалася на розформуванні єврозони та поверненні до незалежних та самостійних валют. На виборах до парламенту у 2013 році партія не набрала 5 обов'язкових відсотків для проходження до парламенту. 

У 2015 році Німеччина прийняла до себе близько мільйона мігрантів з Близького Сходу, а на фоні цього керівництво партією змінилося: ордоліберального професора Бернда Люке на чолі партії змінила націонал-консервативна Фрауке Петрі. Разом з цим змінився і партійний фокус: з економічних проблем та політики євроскептицизму переключився на політичні теми правого спектру:  незадоволення поточною міграційною політикою та розростанням ісламу у Німеччині. 

Під керівництвом Йорга Мойтена на виборах у 2017 році партія зібрала 12,6% підтримки і тим самим вперше гарантувала собі місця у парламенті. Основним фокусом їх програми все ще лишалися міграція та жорсткіший контроль на кордонах, але й до економічних проблем вони повернулися. До вимог євроскептицизму і дерегуляції додалися вимоги про зняття санкцій з росії. Партія стверджувала, що санкції та російські контрзаходи шкодять насамперед німецькій економіці, а не російській, тобто б'ють по тому, хто їх запровадив. Наголос робився на експортних втратах німецьких виробників, передусім машинобудування та сільського господарства, які втратили російський ринок, і на інтересах східнонімецьких земель і середнього бізнесу, для яких торгівля з росією історично важила більше.На виборах у 2021 році основними темами партії стали  критика реакції  німецької влади на пандемію ковіду, опозиція до локдаунів та все ще міграційні проблеми. На економічні проблеми фокус був мінімальний. Проте сам результат на виборах був 10,3%. 

Втім, період після 2022 року повернув економіку в центр риторики АдН. Партія  зводила економічні проблеми до конкретних рішень уряду та зовнішньополітичного курсу: зростання цін пов’язувала із санкціями та зеленим переходом, дефіцит бюджету через міграцію, деіндустріалізацію через відмову від російського газу. Така конструкція не потребувала цілісної доктрини, їй достатньо було переліку рішень, які слід скасувати. Кульмінацією стала програма до виборів 2025 року, з якою партія під проводом Аліс Вайдель здобула 20,8 відсотка, а згодом і так званий Sofortprogramm, тобто перелік заходів, які партія обіцяє провести негайно при отриманні влади. В них вимога звільнити економіку від регуляторних обмежень з декларації принципу перетворилася на зобов'язання виконати її відразу. Показово, що поворот відбувся за подвійного лідерства Вайдель і Тіно Хрупалли, яке саме по собі відтворює двоїстість партії, адже Вайдель уособлює ринкове західне крило, а Хрупалла східні організації, для яких соціальна тема важить більше за податкову. Їхнє переобрання в Ерфурті влітку 2026 року, де Вайдель зміцнила позиції, а результат Хрупалли просів, засвідчило, що баланс зміщується на користь західного крила якраз тоді, коли електоральна вага партії концентрується на сході. 

Лідери партії АдН Аліса Вайдель та Тіно Хрупалла. Джерело

Внутрішня економічна доктрина 

Враховуючи те, що останні вибори стали найбільшим успіхом для партії за весь час її існування, а їхня програма апелювала до найбільшої кількості виборців через те, що основні обіцянки були щодо соціальної політики, податків, міграції та енергетики. Нижче я розповім про кожну з них в деталях. 

Податки та бюджет

АдН пропагує найбільші податкові зниження, а саме на 181 мільярд євро, це близько 20% усіх податкових надходжень. Одночасно партія жорстко захищає боргове гальмо і голосувала проти зміни Основного закону заради інфраструктурного фонду в 2025 році. Поєднання цих двох позицій означає, що програма може бути виконана лише за умови скорочення видатків у масштабі, який партія ніде не називає. Єдина стаття, на яку вона вказує прямо як першу на скорочення, – це соціальні виплати мігрантам, але за її ж власними підрахунками всі видатки на базове забезпечення становлять лише близько 51 мільярда євро на рік, тобто навіть повне їх обнулення не покриває й третини заявленого зниження податків. Актуальність такої пропозиції пояснюється станом німецької економіки, яка після 2022 року фактично не зростає, і високою вартістю ведення підприємництва, на яку скаржиться середній бізнес. Йдеться не лише про податки, а про сукупність цін на енергію, витрат на працю, слабкого внутрішнього попиту та регуляторної невизначеності, причому ціни на енергію та сировину вийшли на перше місце серед названих ризиків саме в середині 2026 року, піднявшись через подорожчання нафти й газу. Вирішальним, однак, є те, що нішу бюджетної ортодоксії звільнили самі її традиційні захисники. ХДС ішов на вибори 2025 року з обіцянкою зберегти боргове гальмо і вже за кілька тижнів після них провів через Бундестаг зміну Основного закону, яка вивела оборонні видатки з-під обмеження та створила інфраструктурний фонд на 500 мільярдів євро. Вільні демократи, які десятиліттями утримували позицію фіскальної дисципліни, до парламенту не пройшли. Соціал-демократи, зелені та ліві відкрито обстоюють фінансування інвестицій через борг. Через це АдН вірять, коли вона обіцяє тримати борг під контролем, бо цього більше не обіцяє ніхто. Але варто зіставити це гасло з рештою програми, і воно розсипається, адже знизити податки й підняти пенсії водночас можна лише через ті самі борги, проти яких партія й виступає. Довіру їй дає саме гасло, а не програма, і різниця між ними стане видимою тієї миті, коли гасло доведеться виконувати.

Соціальна політика та міграція

АдН наполягає на підвищенні пенсії до 70% останнього чистого доходу. Вони були натхненні австрійською системою, де пенсійні видатки становлять близько 14% ВВП проти приблизно 10% у Німеччині, що є різницею майже у 100 мільярдів щороку. Натомість партія виступає проти будь-якого підвищення офіційного пенсійного віку понад 67 років і вимагає, щоб той, хто має 45 років страхового стажу, міг виходити на пенсію достроково без відрахувань (які нині довічно зменшують виплату за кожен місяць раніше встановленого строку). У внутрішньому документі фракції за квітень 2026 року, де партія виклала свою позицію щодо соціальних видатків, витрати на базове забезпечення оцінено приблизно в 51 мільярд євро на 2026 рік. АдН вибудовує аргумент так, щоб соціальна проблема поставала передусім як міграційна. У 2025 році Bürgergeld(дохід громадянина) отримували близько 5,2 мільйона осіб, з них приблизно 46,8 відсотка — іноземці, а серед іноземців найбільшою групою були українці, понад 670 тисяч отримувачів. Вимога скоротити виплати поєднується з переведенням їх у категорію витрат на мігрантів. Тож скорочення соціальної держави подається не як економія на власних громадянах, а як відновлення справедливості щодо тих, хто роками сплачував внески. Проблема в тому, що масштаби не сходяться. Навіть повне обнулення базового забезпечення для іноземців вивільнило б приблизно половину від 51 мільярда, тоді як сама лише пенсійна обіцянка коштує понад 100 мільярдів щороку. Актуальність цих обіцянок пояснюється тим, що чинна коаліція рухається у протилежному напрямку. Урядова комісія з реформи пенсійного страхування обговорює підвищення трудового віку та зниження рівня пенсій приблизно до 46 відсотків, і саме на цьому тлі вимога 70 відсотків звучить як єдина альтернатива, а не як фіскальна фантазія.

Енергетика

Тут програма АдН сформульована найконкретніше і водночас найменш здійсненно: демонтаж вітряків (як символу політики кліматичного переходу), повернення до атомної генерації, ремонт і запуск Nord Stream 2, скасування плати за викиди вуглецю та вихід з Паризької угоди. Політична сила цих вимог у тому, що сам опис проблеми не є маргінальним, адже високу ціну електроенергії для промисловості називають проблемою і галузеві об'єднання, і економічні інститути, і сама урядова коаліція. Різниця - у механізмах подолання цієї проблеми. Партія пропонує не здешевити перехід, а повернутися до тієї структури цін, що існувала до 2022 року, тобто до дешевого російського газу та старих атомних станцій. Проблема в тому, що обидва джерела вже недоступні. Реактори демонтують, фахівці й постачальники палива втрачені, а один з двох трубопроводів пошкоджений і перебуває під санкціями. Тому ця частина програми потрібна не для того, щоб бути виконаною, а для того, щоб закріпити у дискурсі зручне пояснення, за яким промисловий спад Німеччини є наслідком конкретних політичних рішень, які нібито достатньо скасувати. На цьому тлі й проступає різниця з іншими партіями. Коаліція ХДС і СДПН після 2025 року вже пом'якшила частину інструментів і говорить про зниження податку на електроенергію та тарифів для промисловості, тобто рухається в той самий бік, але в межах європейської кліматичної рамки. Зелені та ліві навпаки вимагають прискорити перехід і компенсувати витрати домогосподарствам. За всієї відмінності підходів усі вони сперечаються лише про те, як здійснювати перехід, і тільки АдН заперечує саму його потребу. Саме тому її позиція не конвертується в коаліційні перемовини навіть з тими, хто поділяє її погляд на стан енергетики.

Ціна на електроенергію для непобутових споживачів в ЄС. Джерело

Армія і переозброєння

АдН не є антимілітарною партією. Вона вимагає суттєвого підвищення оборонного бюджету, повного оснащення війська і є єдиною партією, що виступає за відновлення загального військового обов'язку. Додатково йдеться про створення німецького генштабу і власну військову юстицію. Оборону власної території та зобов'язання в межах НАТО партія підтримує, а закордонні місії, спільні європейські оборонні структури і військову допомогу Україні відкидає. Це означає, що оборона є єдиною сферою, де партія вимагає розширення державних видатків, і саме тут остаточно розсипається її фіскальна конструкція. До 181 мільярда податкових знижень і понад 100 мільярдів пенсійних видатків, згаданих у розділах вище, додається ціна переозброєння, і все це при задекларованій вірності борговому гальму. Показово, що АдН голосувала проти зміни Основного закону 2025 року, яка вивела оборонні витрати з-під боргового обмеження, тобто проти єдиного наявного механізму фінансування свого пункту програми. Актуальність теми зумовлена тим, що Німеччина планує довести оборонні видатки до 3,5 відсотка ВВП до 2029 року і повертається до дискусії про призов. Програмно партія вимагає загального військового обов'язку, і серед її виборців підтримка призову одна з найвищих, але політично вона веде кампанію проти урядового варіанту, стверджуючи, що призовників можуть відправити в Україну. Через це партія опиняється в незвичному місці політичної карти. Зазвичай дискусія про армію ділить партії на два табори: ті, хто за більші військові витрати, і ті, хто проти. За переозброєння виступають “Союз”, соціал-демократи і зелені, проти нього – ліві та Альянс Сари Вагенкнехт. АдН не вписується в жоден з цих таборів. Вона не пацифістська, бо вимагає сильної армії, загального призову і великого оборонного бюджету, але й не мілітаристська в тому сенсі, який вкладають інші прихильники переозброєння, бо категорично проти того, щоб ця армія діяла за межами країни, у спільних європейських структурах чи на боці України. Виходить окрема позиція, яку найточніше можна описати, як озброєну відстороненість, коли армію нарощують не для участі в спільній обороні Європи, а для того, щоб замкнутися в межах власних кордонів.

Європейське та глобальне бачення, союзники 

Враховуючи те, що партія зародилася як євроскептична, за 13 років її існування її позиція щодо ЄС лише радикалізувалася. У програмі 2025 року великою стратегічною обіцянкою був вихід з ЄС, за дослідженням IW, вартість Dexit — це приблизно 5,6 % ВВП, або 690 мільярдів євро за п'ять років та 2,5 мільйона робочих місць. Важливо пам’ятати, що дослідження IW було замовлене підприємницькою ініціативою, будує розрахунок на перенесенні британського досвіду і моделює сценарій, якого сама партія формально не пропонує, адже в програмі йдеться про референдум і перетворення ЄС на союз націй, а не про негайний вихід. Прихильники виходу заперечують такі підрахунки і посилаються на британський досвід. Вони вказують, що реальний ВВП Британії від передпандемічного рівня кінця 2019 року до початку 2026 зріс приблизно на шість відсотків проти майже нульового зростання Німеччини, а отже вихід з ЄС сам собою не означає економічного занепаду. Але й цей аргумент не бездоганний. Він порівнює дві країни за фактом, а не з тим, як розвивалася б сама Британія, якби залишилася в ЄС. За оцінками CEPR, без виходу британський ВВП був би на шість до восьми відсотків вищим, ніж є. До того ж Німеччина значно сильніше залежить від спільного європейського ринку та євро, ніж Британія колись залежала від членства, тож переносити британський досвід на німецький випадок можна лише з обмеженнями. Вихід з ЄС посідає в програмі особливе місце, бо це та умова, від якої залежить здійсненність усіх інших.  Кожна попередня обіцянка, від скасування вуглецевого ціноутворення до відновлення енергетичного імпорту та обмеження соціальних виплат за громадянством, впирається в право ЄС. Вихід є єдиним рішенням, яке усуває всі формальні та юридичні перешкоди одночасно, і в цьому сенсі він виконує в програмі ту саму функцію, що й міграція в бюджетній частині, тобто дає одну причину, якою можна пояснити усі невдачі, і одне рішення для всіх викликів. Актуальності цій вимозі додає загальне зміщення європейської дискусії до мови суверенітету після 2024 року та послаблення британського прикладу як застороги через чималий часовий проміжок, що минув. Водночас це єдиний пункт доктрини, де партія розходиться з власним електоратом, адже опитування стабільно показують, що більшість – за збереження членства, навіть серед її виборців. 

Зовнішньополітичне бачення АдН прийнято описувати в категоріях симпатій, але точнішим є економічне прочитання. Формула Німеччини як осі між Сполученими Штатами, росією та Китаєм означає передусім спробу відновити структуру витрат, на якій трималася німецька експортна модель від дев'яностих до 2022 року, а саме дешевий російський енергоносій на вході, китайський попит на виході та надзвичайно фінансово доступну американську безпекову парасольку. Кожна складова цієї конструкції в програмі партії присутня: зняття санкцій і повернення трубопровідного газу, опір європейським торговельним обмеженням щодо Китаю, відмова від спільної промислової та субсидійної політики ЄС на користь повернення економічних рішень на національний рівень. Дещо інакше влаштована позиція щодо Близького Сходу. Декларативна підтримка Ізраїлю поєднується тут з відмовою від будь-якої реальної залученості, і головний мотив цієї відстороненості не стільки економічний, скільки міграційний, адже будь-яку нестабільність у регіоні партія розглядає передусім як джерело нових потоків біженців до Європи. Економічний інтерес теж присутній, але ширший за постачання і зводиться до передбачуваних цін на нафту та безпеки торговельних шляхів. Німецька промислова модель була побудована на комбінації, у якій енергія була дешевою, ринки збуту відкритими, а безпекові витрати мінімальними, і кожна з цих умов забезпечувалася зовні. Пропозиція АдН полягає у відновленні цих трьох умов: санкції скасувати, бо вони підняли енергетичну складову; торговельні обмеження щодо Китаю відкинути, бо вони закривають експортний ринок; від європейських і закордонних безпекових зобов'язань відмовитися, бо вони переносять чужі витрати на німецький бюджет. Звідси і симетричне дистанціювання від усіх трьох центрів сили, яке партія називає суверенітетом. Актуальність цієї конструкції зростає з двох боків одночасно. Зсередини її живить те, що німецька економіка вже кілька років не демонструє зростання, а промислові підприємства публічно пояснюють це вартістю енергії та втратою китайського ринку. Ззовні її живить те, що американська безпекова гарантія перестала сприйматися як безумовна, а переговори про завершення війни повернули в європейську дискусію питання про режим санкцій та енергетичні зв'язки з росією. Те, що ще у 2022 році було маргінальною позицією, у 2026 обговорюється як сценарій, і АдН отримує можливість подавати себе як партію, що просто сказала це раніше за інших.

Головні конфлікти із сучасною економічною моделлю Німеччини 

Для чверті німецьких виборців обіцянки АдН виглядають гарно на папері, але у разі приходу АдН до влади втілення цих обіцянок у життя може бути не таким простим. 

Розходження між економічною доктриною АдН і чинною німецькою моделлю проходить по трьох лініях одночасно. Перша — це фіскальні правила, де партія залишилася захисником боргового гальма після того, як конституційна більшість 2025 року вивела оборонні видатки з-під обмеження і створила окремий інфраструктурний фонд. Друга — це кліматична політика, де розбіжність стосується доцільності самого існування вуглецевого ціноутворення та цільових показників, і де розширення європейської системи торгівлі викидами на транспорт і опалення робить це питання відчутним для домогосподарств уже найближчими роками. Третя — це регуляторне навантаження, від закону про ланцюги постачання до документообігу для малого бізнесу, і саме тут позиція партії найближча до мейнстріму, бо скарги на бюрократію лунають і від промислових об'єднань, і від економічних інститутів, і від самої урядової коаліції.

Вихід з ЄС сформульований як стратегічна мета без термінів, зниження податків можна подавати частинами і розтягувати в часі, енергетичні обіцянки впираються в фізичну інфраструктуру, і за це завжди можна звинуватити попередників. Пенсійна обіцянка побудована інакше, бо вона єдина має конкретного адресата, який помітить невиконання в перший же рік. Партія, чия східна база значною мірою складається з людей передпенсійного та пенсійного віку, взяла на себе зобов'язання, вартість якого перевищує сто мільярдів євро щороку, і зробила це одночасно з обіцянкою скоротити податкові надходження приблизно на п'яту частину. Виконати обидві неможливо, і вибір між ними означатиме розкол по тій самій лінії, що вже поділяє партію географічно.

Значна частина доктрини лежить поза межами повноважень того рівня влади, до якого партія реально наближається. Валютна, митна і зовнішньоторговельна політика належать до федеральної та європейської компетенції, тож земельний уряд у Магдебурзі або Шверіні не зміг би реалізувати ключові пункти навіть за повного контролю над земельним бюджетом. На федеральному рівні межу встановлюють право ЄС прямої дії, система торгівлі викидами та фіскальні правила Союзу, які неможливо скасувати рішенням національного уряду. Звідси випливає висновок, що пояснює стійкість цієї доктрини. Вона працює як мова опозиції саме тому, що не може бути перевірена виконанням, і кожна перешкода на шляху до виконання підтверджувала б її ж власну тезу про несуверенність німецької держави. Через це партію і називають популістською. 

Шанси приходу АдН до влади та наслідки цього 

Питання про наслідки приходу АдН до влади прийнято зводити до федеральних виборів 2029 року, але це найменш інформативний і найвіддаленіший з можливих сценаріїв. Розумніше розвести три сценарії, за ступенем реалістичності.

Найближчий і найпоказовіший тест відбудеться вже восени 2026 року на земельних виборах, де партія в кількох східних землях тримає результат близько сорока відсотків. Контроль над земельним урядом означав би реальний бюджет і реальну відповідальність, але жодного з інструментів, якими партія обіцяла цей бюджет наповнити. Влада федеральної землі не встановлює податків, не визначає міграційної політики, не виходить з системи торгівлі викидами і не веде переговорів з Брюсселем. Вона розподіляє трансферти, утримує школи, поліцію та лікарні і працює в межах, заданих федеральним законодавством. Партія, яка пояснювала всі проблеми зовнішніми причинами, вперше опинилася б у становищі, де ці причини нікуди не зникають, а відповідальність за результат уже персональна. 

Другий сценарій, федеральна коаліція, залишається малоймовірним, і причина цього структурна, а не електоральна. Cordon sanitaire(Brandmauer) є формальним рішенням ХДС від 2018 року, яке однаково виключає співпрацю з АдН і з Лівими, і його дія двостороння. Воно не лише ізолює АдН, а й позбавляє християнських демократів математично простих варіантів більшості у східних землях, а для самої АдН означає, що весь її коаліційний потенціал зведений до однієї партії. Німецьке суспільство при цьому не є одностайним: приблизно четверо з десяти підтримують повне виключення співпраці, троє з десяти допускають розгляд у кожному випадку окремо, і близько чверті виступають за цілеспрямований пошук порозуміння, тобто ізоляція є радше рішенням партійних керівництв, ніж вимогою більшості. Проте навіть якщо припустити, що ця стіна впаде, коаліція з християнськими демократами не була б реалізацією програми АдН. Спільну мову ці дві сили знаходять лише у двох питаннях – міграції та обмеженні соціальних видатків для іноземців. І саме тут порозуміння вже частково відбувається на рівні законодавства без жодної коаліції. В усьому іншому ХДС є партією, яка сама провела зміну Основного закону заради інвестиційного фонду, залишається прихильником членства в ЄС і НАТО та не має наміру повертатися до російського газу чи демонтувати кліматичну рамку. 

Це, власне, і є головним висновком щодо наслідків. Прихід до влади став би для АдН не реалізацією економічної доктрини, а її демонтажем. Коаліційний договір, бюджетна арифметика і право ЄС змусили б партію обрати між двома власними половинами, між західним крилом, що обіцяє зниження податків на сто вісімдесят мільярдів, і східним, що обіцяє пенсію на рівні сімдесяти відсотків останнього доходу. Обидві обіцянки одночасно не витримує жодна фіскальна конструкція, а вибір на користь будь-якої з них означав би втрату частини бази. Виконаною залишилася б лише міграційна частина, тобто саме та, що не потребує грошей і не є економічною за змістом. Доктрина в цьому сенсі влаштована так, що влада шкодить їй більше, ніж опозиція.

Третій сценарій найімовірніший і найменш обговорюваний. Партія може не прийти до влади взагалі і все одно змінити економічну політику Німеччини, бо змушує конкурентів рухатися у свій бік. Це вже видно в міграційному законодавстві та в поступовому пом'якшенні кліматичних інструментів, і саме тут проходить реальна лінія впливу. Економічна доктрина АдН нежиттєздатна як урядова програма, але цілком дієва як тиск, і саме в цій якості вона впливатиме на рішення Берліна найближчими роками.