Скільки коштує купити Білий дім: або за скільки американці готові продавати партнерів

Фото: Time

Товар, який треба вигідно продати

Для адміністрації Трампа всі відносини та партнерства не є чимось стратегічним. Вони є лише товаром, який можна і треба вигідно продавати, обмінювати тому, хто краще заплатить.

Наприклад, не було уряду у світі, який би радів поверненню Дональда Трампа більше, ніж уряд Беньяміна Нетаньягу в Ізраїлі. Але як показали останні події, навіть дружні відносини Нетаньягу з Трампом не врятують від того, що господар Білого дому захоче продати тебе за арабські гроші.

Під час свого першого великого закордонного турне, яке тривало з 13-го по 16 травня, Дональд Трамп відвідав Саудівську Аравію, Катар та ОАЕ, але не завітав до свого найважливішого союзника на Близькому Сході – Ізраїлю. Якщо за свого першого президентського терміну Трамп переніс посольство США з Тель-Авіва до Єрусалиму, розірвав ядерну угоду з Іраном, визнав анексію Голанських висот та нормалізував відносини з кількома арабськими країнами, то зараз він ігнорує ізраїльські інтереси в багатьох питаннях.

Протягом недавнього часу адміністрація Трампа провела фактично сепаратні прямі переговори з ХАМАС щодо звільнення американського громадянина, уклала окреме перемир’я з єменськими хуситами, зняла санкції з Сирії. Нарешті, Трамп веде переговори з Іраном, найбільшим ворогом Ізраїлю, щодо нової ядерної угоди, укладення якої може послабити санкції проти Тегерану.

Детальніше про американсько-іранські відносини у нашому матеріалі “Ядерна програма Ірану: шлях від створення до ядерної угоди з Трампом”

Звісно, поки Ізраїль не втрачає США як союзника. Більшість республіканців є прихильниками Ізраїлю, тому американська підтримка загалом залишатиметься сильною. Але, як ми вже згадали перед цим, для Трампа партнерства не є чимось стратегічним. Він полює за швидкими, часто короткозорими рішеннями, привабливими інвестиційними угодами та дипломатичними домовленостями, які Ізраїль не може дати. Відтак Ізраїлю загрожує підрив національних інтересів у сферах, які понад півстоліття обслуговували ізраїльсько-американським союзом в регіоні. 

Арабські країни Перської затоки можуть дати Трампу те, що він хоче найбільше, – швидкі обіцянки та гроші. За даними Білого дому, під час свого туру країнами Близького Сходу Трамп підписав угоди, які гарантують понад 2 трильйони доларів інвестицій від Саудівської Аравії, Катару та ОАЕ у США та закупівлю американської зброї.

Крім того, Катар подарував Трампу елітний літак Boeing 747-8 вартістю 400 мільйонів доларів, який надалі буде використовуватися як президентський літак. У 2017 році Трамп заявляв, що Катар “історично був спонсором тероризму на дуже високому рівні”. Вісім років потому Трамп сказав: “Ми ніколи не мали таких міцних відносин з Катаром, як зараз. І ми будемо вас захищати”. Цікаво, який саме з катарських подарунків змінив позицію Трампа?  

Разом з тим американська зовнішня політика перетинається з бізнес-інтересами родини Трампа. Сімейний бізнес президента Trump Organization керує проєктами нерухомості та іншими підприємствами в усіх трьох країнах Перської затоки, які Трамп відвідав. Наприклад, 30 квітня син Трампа Ерік, який очолює підрозділ з розвитку нерухомості в Trump Organization, уклав угоду про будівництво гольф-клубу вартістю 5,5 млрд доларів в Катарі. Поглиблення зв’язків Trump Organization на Близькому Сході викликає особливе занепокоєння, оскільки цей регіон відіграє ключову роль у зовнішній політиці США.

Продати Європу, купивши газопроводи

А тепер питання: наскільки далеко Білий дім готовий піти, щоб вигідно продати Європу? Якщо хтось запропонує достатню ціну? Європу, яку більша частина адміністрації Трампа відверто ненавидить. Розуміючи жадібні бажання Білого дому, Московія пропонує Сполученим Штатам частку в енергоринку Європи.

Частка Росії на європейському газовому ринку впала  з 40% до 19% за останні три роки. Російський газ досі купують шість країн ЄС: Угорщина та Словаччина отримують газ через газопровід “Турецький потік”, а Бельгія, Франція, Нідерланди та Іспанія купують зріджений природний газ у російської компанії “Новатек” за довгостроковими контрактами. 

Московський імпорт до ЄС: трубопровідний та СПГ

Проте Європейський Союз перебуває на фінішній прямій, щоб відмовитися від московських енергоресурсів, особливо газу. 6 травня Європейська комісія офіційно презентувала новий план під назвою REPowerEU Roadmap. Метою плану є повна відмова від російських енергоресурсів. План передбачає заборону нових контрактів на російський газ та припинення до кінця 2025 року чинних спотових контрактів (тобто контрактів, які дозволяють купувати газ на короткостроковій основі за поточними ринковими цінами). Повна відмова від імпорту російського газу – як трубопровідного, так і зрідженого – має настати до кінця 2027 року.

7 травня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що ЄС не допустить відновлення залежності від Московії: “Дехто все ще каже, що ми повинні знову відкрити план для російських газу та нафти. Це була б помилка історичних масштабів. І ми цього не допустимо”.

Проте Московія вигадує схему експорту свого газу у Європу, пропонуючи американцям частки в Північних потоках, а також, схоже, в Турецькому потоці. Схема пропозиції проста: Московія відновлює/продає по тих же потоках свій газ, але на вході у Європу ці потоки стають “американськими” – відповідно, московський газ під санкції ЄС не потрапляє. 

Першим, хто запропонував цю схему, був американський фінансист Стівен Лінч, який два десятиліття займався бізнесом у Москві. У листопаді 2024 року Wall Street Journal написало, що Лінч звернувся до уряду США з проханням дозволити йому взяти участь у торгах на газопровід “Північний потік-2”, якщо він буде виставлений на аукціон в рамках процедури банкрутства у Швейцарії.

“Суть в наступному: це унікальна можливість для американців та європейців отримати контроль над європейським енергопостачанням до кінця ери викопного палива, яка випадає раз на покоління”, – казав Лінч.

За даними Reuters (12 квітня), у варіанті американсько-української угоди про надра Сполучені Штати вимагали, щоб Україна передала Корпорації міжнародного фінансування США контроль над газогоном російського “Газпрому” в Україні.

У квітні речник Кремля Дмитрій Пєсков сказав в інтерв’ю французькому журналу Le Point, що російська компанія “Газпром” готова розглянути можливість продажу газу в Європу, якщо новий власник візьме під контроль газову мережу між Росією та Європою:

“Це суто комерційне питання, яке ми ніколи не політизували. “Газпром” це, безумовно, обговорюватиме. Ми готові вести переговори про наш газ і знаємо, що деякі країни Європи хочуть продовжувати купувати його в нас. Усе вирішуватиметься на комерційній основі”.

8 травня видання Reuters повідомило, що США та Росія обговорюють можливість відновлення постачання російського газу в Європу. Відновлення ролі Росії на європейському газовому ринку розглядається як можливий елемент мирної угоди. Участь США в цьому процесі може згладити політичний опір у Європі та надати американцям контроль над тим, скільки російського газу отримуватиме Європа.

Розглядаються різні варіанти американської участі: інвестиції в Північний потік та українську ГТС, частка в Газпромі, участь американських компаній як посередників-покупців. Газпром також розглядає можливість запропонувати німецьким клієнтам короткострокові контракти на 24 місяці зі значними знижками, замість традиційних багаторічних угод.

9 травня видання Wall Street Journal повідомило, що американський хедж-фонд Elliot Investment Management, який очолює мільярдер Пол Сінгер, розглядає можливість купівлі частки у болгарському відгалуженні російського газопроводу “Турецький потік” – останнього газопроводу, яким Росія досі експортує газ до Європи. 

За даними WSJ, компанія Elliot підписала угоду про нерозголошення інформації з болгарським державним газотранспортним оператором “Булгартрансгаз”. Окрім інвестицій в інфраструктурну мережу компанії, Elliot також розглядає можливість рефінансування боргу “Булгартрансгазу”. Болгарський експерт Мартін Владіміров з Центру вивчення демократії зазначає, що “ця угода може стати шаблоном для подібних угод в Україні та Німеччині”.

Пол Сінгер, засновник Elliot, є відомим спонсором Республіканської партії, який пожертвував 7,5 мільйонів доларів на комітети політичних дій Make America Great Again і Preserve America, пов'язані з переобранням Дональда Трампа. 

15 травня видання Euractiv написало, що уряд Болгарії веде переговори з американськими інвесторами щодо розширення газопроводу “Турецький потік” для збільшення транспортування московського газу в Європу. Звісно ж, американський інвестор отримає відповідну частку від Газпрому, хоча формально ця частка буде через ряд посередників. 

Якщо просто, то зараз олігархічне коло довкола Білого дому — і так, саме олігархічне — напряму впливає на перемовини щодо просування сепаратних домовленостей з Московією, бо це дозволить американцям взяти під контроль частку московських труб у Європі та поділити з Кремлем прибутки від продажу газу.

Схоже, на це готові йти й в Кремлі, бо так чи інакше повна втрата європейського ринку для Москви – питання часу. А так це зберігає об’єми на тлі того, що Китай все ще відмовляється від проєкту газопроводу “Сила Сибіру-2”. Це також дозволяє Стіву Віткоффу мотивувати Трампа на “great deal”, переконуючи того, що угода з Кремлем з такими здобутками не зобразить Трампа “слабким”.

І тут підходимо до відповіді на питання: чому Трамп уникає запровадження санкцій проти Росії?

Санкції, які в наступному 18-му пакеті планує ввести ЄС, паралельно блокують можливості подібних махінацій з Північними та Турецьким потоками, за які зараз зачепились американські мільярдери і якими їх зараз мотивує Віткофф. Немає “great deal” щодо трубопроводів – мінус аргумент у Віткоффа.

За даними Reuters, Стів Віткофф та представник Путіна Кирил Дмитрієв провели розмови про газ в рамках мирних переговорів по Україні.

18-й пакет санкцій – це фундаментальна необхідність, щоб зруйнувати сепаратні перемовини Віткоффа/Дмітрієва.

Більш детально про це у нашій статті “Потенційна заангажованість Віткоффа як головного представника процесу мирних перемовин”.