Українсько-угорські відносини за уряду Петера Мадяра та перспективи вступу України до ЄС

Фото: УНІАН, Петер Мадяр/Facebook

Мадяр у парламенті Угорщини. Джерело

Вступ України до Європейського Союзу залишається стратегічним пріоритетом зовнішньої політики Києва, проте шлях до повноцінного членства супроводжується низкою внутрішньоєвропейських перепон, зумовлених не лише об'єктивними вимогами законодавчої гармонізації, а й політичними розбіжностями між державами-членами. Найбільш відчутним гальмом на шляху України до ЄС стало угорське вето: протягом понад двох років Будапешт блокував відкриття переговорних кластерів, використовуючи вимогу одностайності в Раді ЄС як інструмент тиску.

З огляду на те, що партія Мадяра «TISZA» отримала на парламентських виборах конституційну більшість — 136 із 199 місць (68,3%), зміна угорського керівництва відкрила новий етап у політичному розвитку Угорщини, зокрема в контексті її підходів до євроінтеграційної політики України.

Перший компроміс між Києвом і Будапештом

Показово, що вже за три тижні після формування нового кабінету в Угорщині, Будапешт досяг всеосяжної угоди з Києвом щодо прав угорської меншини. У межах технічних консультацій сторонам вдалося погодити більшість вимог Будапешта: зокрема, із 11 пунктів порядку денного консенсус було досягнуто щодо 10. Зобов'язання України були відображені в плані дій, який Київ направив до Брюсселя в рамках своєї заявки на членство. Водночас питання представництва національних меншин у Верховній Раді України залишилося неврегульованим і було тимчасово відкладене, попри його потенційну актуалізацію в межах подальших перемовин з ЄС.

Між вето та референдумом: угорський підхід до євроінтеграції України

Ще в січні 2025 року Європейська комісія рекомендувала розпочати офіційні переговори щодо приведення національного законодавства України у відповідність до стандартів ЄС, однак цей крок був заблокований тодішнім прем'єр-міністром Віктором Орбаном. У червні 2025 року Орбан ініціював так званий референдум щодо підтримки відкриття переговорів з Україною, результати якого він використав для легітимації вето. Попри зміну уряду, новий прем'єр-міністр Петер Мадяр також заявив про відсутність підтримки прискорення переговорного процесу щодо вступу України до ЄС. Мадяр зазначив, що у випадку, якщо Україні вдасться закрити всі 33 розділи у шести кластерах переговорного процесу протягом 10–15 років, Угорщина ініціюватиме проведення юридично обов'язкового референдуму з питання її членства. Позиція Мадяра щодо неприпустимості прискореного вступу України до ЄС зумовлена сукупністю факторів, серед яких визначальними є внутрішньополітичні міркування, конкуренція з опозицією та прагнення зберегти переговорні важелі у відносинах із Брюсселем.

По-перше, важливу роль відіграє внутрішньополітичний фактор. Адже партію «TISZA» підтримали різні електоральні групи — від молоді та міських професіоналів до консервативних виборців, втомлених від корупції, але не готових до різкого розриву з націоналістичною риторикою. За таких умов стримана риторика Мадяра щодо членства України в ЄС дозволяє йому продемонструвати, що зміна влади не означає автоматичної відмови від відстоювання угорських національних пріоритетів.

По-друге, суттєвим чинником залишається політична конкуренція з партією Fidesz. Попри втрату влади, політична сила Віктора Орбана зберігає значний вплив у медійному просторі та стабільну електоральну підтримку. Будь-яке різке пом'якшення позиції нового уряду щодо України могло б бути використане опозицією як доказ нехтування національними інтересами. Саме тому обережна позиція щодо розширення ЄС та можливість винесення цього питання на референдум дають змогу нейтралізувати потенційну критику з боку опозиції та мінімізувати внутрішньополітичні ризики.

Хоч Мадяр і відмовився від публічної конфронтації з Брюсселем, якою характеризувалася політика Орбана, проте суть його підходу залишилася незмінною: обидва прем’єра не підтримують прискореного вступу України та інституціоналізували механізм блокування — Орбан через пряме вето, Мадяр через загрозу референдуму на фінальному етапі. Відмінність у методах виявилася поверхневою: замість одностороннього тиску Мадяр обрав переговорний формат, погодивши зняття вето на перший кластер в обмін на поступки Києва. Але згодом Будапешт знову заблокував процедурний крок, необхідний для відкриття решти п'яти переговорних кластерів для України та Молдови.

Таким чином, зняття вето на перший кластер не слід розглядати як повну зміну позиції Угорщини щодо євроінтеграції України. Це радше тактична поступка, що дозволяє новому уряду продемонструвати відмінність від конфронтаційного стилю Орбана, отримати конкретні поступки від Києва та зберегти важелі впливу на подальших етапах переговорів.

Окремо варто відзначити, що зміни в підходах нового угорського уряду простежуються не лише у сфері переговорів щодо вступу України до ЄС, а й в інформаційній політиці. Міністр соціальних відносин і культури Угорщини Золтан Тарр заявив, що політика попереднього уряду сприяла поглибленню суперечностей між Києвом і Будапештом та не мала конструктивного впливу на розвиток двосторонніх відносин. Натомість одним із пріоритетів нового керівництва він назвав розбудову добросусідських відносин з Україною та покращення становища угорської громади за кордоном. У цьому контексті скасування обмежень щодо українських медіа можна розглядати як один із перших практичних кроків уряду Петера Мадяра, спрямованих на зниження напруженості в українсько-угорських відносинах та відновлення довіри між сторонами. Це рішення контрастує з політикою Орбана, який використовував медіа-обмеження як елемент гібридного тиску на Україну.

Водночас наведені зміни не свідчать про кардинальний перегляд зовнішньополітичного курсу Угорщини щодо України. Попри прагнення нового уряду до більш конструктивного діалогу та зниження рівня політичної конфронтації, Будапешт зберігає політику відмови від надання військової допомоги Києву для відбиття російської агресії. Офіційний Будапешт не постачатиме офіційному Києву ні техніку, ні озброєння. Також угорський прем'єр висловив скепсис щодо прискореної інтеграції, посилаючись на несправедливість такого кроку щодо держав Західних Балкан, які вже тривалий час очікують на вступ до ЄС. Проте ключова відмінність полягає в тому, що замість одностороннього блокування використовуються двосторонні консультації та пошук компромісів.

Відкриття першого переговорного кластера 15 червня 2026 року в Люксембурзі стало важливим символічним кроком, однак не вирішило системних ризиків подальшого блокування. Технічно Угорщина може повторно накласти вето на відкритті кожного з наступних кластерів та на закритті кожного з 33 розділів, що потребуватимуть одностайного рішення Ради ЄС.

Ситуація, що склалася в червні 2026 року, коли спочатку Будапешт заблокував відкриття решти п'яти кластерів, проте згодом частково пом'якшив позицію: погодився, щоб Євросоюз надіслав Україні та Молдові офіційний лист про початок процедури відкриття шостого кластера, що стосується зовнішніх відносин, демонструє готовність нового уряду до пошуку компромісних рішень, але без відмови від власних переговорних позицій.

Хоч на сьогодні офіційно відкрито два кластери — «Основи» (12 червня 2026) та «Зовнішня політика» (14 липня 2026).

Але основні ризики подальшого блокування полягають у кількох аспектах. По-перше, заява Мадяра про референдум створює правову та політичну пастку. Навіть якщо Україна виконає всі технічні вимоги, фінальне рішення про членство може бути заблоковане на національному рівні. Це дає Будапешту можливість використовувати перспективу проведення референдуму як інструмент політичного тиску на кожному етапі переговорів. По-друге, неврегульоване питання представництва національних меншин у Верховній Раді може бути актуалізоване в майбутньому. Якщо Україна не знайде конституційного механізму для вирішення цієї проблеми, Будапешт отримає формальний привід для блокування.

Подальші перспективи переговорного процесу щодо вступу України до ЄС: угорський фактор

Зміна влади в Угорщині хоч і створила вікно можливостей для покращення українсько-угорських відносин, проте низка фундаментальних проблем залишається невирішеною. Серед них — представництво національних меншин у Верховній Раді, відкладене, але не зняте з порядку денного; відсутність гарантій неповторення блокування, оскільки угода з Мадяром носить «Ad hoc характер» і відсутній механізм, який би унеможливив використання вето на наступних етапах; позиція щодо військової підтримки України, оскільки Мадяр, як і Орбан, виступає проти військової допомоги, що створює розбіжності не лише в двосторонніх відносинах, а й у форматі європейської солідарності. Проте позитивна динаміка в українсько-угорських відносинах за уряду Мадяра не змінює стратегічної картини: Угорщина залишається гальмом у процесі розширення ЄС. Різниця полягає лише в тому, що замість публічної конфронтації угорська влада використовує переговорні механізми.Зустріч Володимира Зеленського та Петера Мадяра на полях саміту НАТО в Туреччині. Джерело