Як пройшла Конференція з відновлення у Гданську

Юлія Свириденко та прем'єр Польщі Дональд Туск. Ілюстрація Getty Images Джерело

25–26 червня в Гданську відбулася Конференція з відновлення України (URC 2026), про яку ми писали раніше. Польща покладала на цей захід великі сподівання, прагнучи закріпити за собою роль ключового хабу для відбудови України. Водночас конференція проходила на тлі дипломатичної напруженості, спричиненої присвоєнням одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА».

Розбираємося, якими є результати конференції та чи вдалося Польщі зберегти свої позиції у відбудові України.

Що цьому передувало 

Навесні 2025 року Польща заявила про готовність прийняти Конференцію з відновлення України, а підготовка до неї почалася восени 2025 року. Для уряду Дональда Туска це була можливість закріпити за країною роль одного з головних політичних, логістичних і економічних партнерів України у процесі відбудови.  

Проте після загострення конфлікту з Україною наприкінці травня — початку червня напруга між країнами значно зросла. Президент України оголосив, що делегацію на конференції очолить Юлія Свириденко. Потім з’явилося повідомлення, що міністр закордонних справ України також буде відсутній на конференції. «Рішення, яке було ухвалено, що цього року очолить прем'єр-міністр делегацію України на цю конференцію, — абсолютно виправдане. Воно спрямоване на те, щоб конференція залишалася у прагматичних, економічних, правильних рамках, без зайвої політизації і без скандалів», — зазначив речник МЗС Георгій Тихий.

У канцелярії президента Польщі оголосили, що Кароля Навроцького не буде на конференції, оскільки той не отримав офіційного запрошення на захід. Це зменшило політичне значення конференції та послабило її символічний ефект як демонстрації українсько-польської єдності. 

Що вдалося досягти на конференції? 

Водночас на практичні результати це не мало відчутного впливу, адже міжурядовий формат конференції зберігся, а сторони перейшли до підписання угод. Участь урядових делегацій й компаній, аналітичних центрів і міжнародних організацій продемонструвала, що конференція зберегла практичний вимір. «Негативний вплив останніх подій на конференцію значною мірою перебільшений. Для таких учасників тимчасове непорозуміння між Києвом і Варшавою не є вирішальним, оскільки конференція стосується довгострокової відбудови України, а не історичної дискусії між двома державами», — констатує політичний аналітик Олександр Стець.

Попри відсутність президентів України та Польщі, конференція зберегла своє практичне значення як майданчик для укладення нових угод і досягнення домовленостей між Україною та ЄС, міжнародними фінансовими інституціями, такими як Світовий банк, а також інвестиційними фондами, міжнародними партнерами, бізнесом та іншими акторами. Вдалося офіційно запустити Європейський флагманський фонд реконструкції України, який підтримують Європейська Комісія, Європейський інвестиційний банк, а також Польща, Франція, Італія та Німеччина. Цей фонд здатен мобілізувати до 7 млрд євро приватних інвестицій в українську економіку.

«Це найбільша URC, яку ми коли-небудь мали: майже 8000 учасників. Та справа не в цифрах, а в тому, наскільки велика зацікавленість Україною… І що ця конференція найпрактичніша за всю історію», – заявив міністр економіки України Олексій Соболев. Учасниками конференції стали 220 підприємств, у тому числі найбільша бізнес-делегація з України з 82 компаній, а за результатами конференції було досягнуто 160 угод. 

Однією з особливостей п’ятої конференції в Гданську став акцент на оборонній співпраці. На полях конференції було підписано значну кількість міжнародних оборонних угод, що розвивають технології дронів, зв'язку та інші рішення. Це підтверджує важливість України для європейських партнерів та їхню зацікавленість у співпраці попри політичні скандали. Окрім цього, укладено угоди щодо підтримки українського енергетичного сектора вартістю майже два мільярди євро та залучено 550 млн євро міжнародної підтримки для підготовки до зими. 

Результати конференції показали, що співпраця між урядами, бізнесом і міжнародними партнерами може продовжуватися навіть на тлі історичних суперечок між Україною та Польщею. Це підтверджує, що економічні та технологічні інтереси мають більшу вагу над ситуативними скандалами та практично не впливають на результати подібних заходів. Наміри Дональда Туска закріпити за Польщею роль хабу для відбудови України були реалізовані. 

Польська оцінка Конференції

У польському урядовому дискурсі конференція позиціонувалася як масштабний успіх. Павел Коваль, голова парламентського Комітету у закордонних справах та урядовий уповноважений з питань відбудови України, назвав конференцію «мегапрактичною» подією, яка за масштабом перевершує форум у Давосі. Коваль також зазначив, що підписані домовленості означають не лише підтримку України, а й робочі місця та економічні можливості для Польщі і Європи. 

У польських підсумкових оцінках також підкреслювався масштаб конференції: тисячі учасників, десятки державних і міжнародних делегацій, а також майже дві сотні угод і меморандумів.

Водночас щодо напруги у польсько-українських відносинах з позиції примирення виступив Дональд Туск, прем'єр-міністр Польщі, який у своїй вступній промові наголосив, що майбутнє можна будувати лише на правді, взаємній повазі та розумінні історії: «солідарність, яка народилася в Гданську, може стати нашою реальністю, якщо ми відкриємо свої серця і розум для минулого, але передусім для майбутнього». Він додав, що «Україна, і це правильно, хоче бути частиною об’єднаної Європи. Завжди умовою справжнього, повного об’єднання було розуміння власної історії та автентична здатність і готовність до примирення». Таким чином, у той час, як президент Польщі Навроцький створив проблему, Туск намагається виправити положення, й водночас не отримати звинувачення у проукраїнськості через чутливість питання Волині для поляків. 

Висновки

Результати конференції для України були загалом передбачуваними. Україна залучила інвестиції, уклала ряд нових домовленостей та отримала підтвердження участі міжнародних партнерів у її майбутньому відновленні. 

Польща зберегла й надалі претендуватиме на роль одного з ключових хабів відбудови України. Саме тому для Варшави збереження ролі хабу залежатиме не лише від інфраструктури та амбіцій уряду Туска, а й від здатності польської політики зберігати роль передбачуваного партнера у співпраці з Україною.